Відомий галицький краєзнавець И. Шнайдер на основі джерел зазначає, що в Печеніжині ще до виникнення оселі існував пра-вославний монастир, пізніше спалений татарами.

Біля Кутів в урочищі Тюдів, де згодом у XVII ст. виникло с Тюдів, також існував давній монастир, про що свідчить назва урочища, яка збереглась до першої половини XVII ст.

Письмова згадка про старовинний монастир у Березові Ниж-ньому позначена 1412 p., і пам'ять про його існування ще жила в XVIII ст. — в 1753 р. про нього згадує церковний візитор при описі місцевої церкви.

Можна припустити, що ці монастирі були засновані ще в княжий період, подібно до тих, які існували при Галицько-Волин-ському князівстві, — Лаврівський на Самбірщині, монастир Спа-са на Перемишльщині. Такі монастирі будувалися у лісистих і мальовничих околицях Гуцульщини, куди прибувало багато люду з околиць Прикарпаття, Закарпаття і Буковини.

Походження назв населених пунктів

Дослідження походження назв населених пунктів Гуцульщини — проблема надто складна. Це цікаве і важливе питання можна розв'язати спільною копіткою працею, спільними зусиллями дос-лідників-істориків, лінгвістів, етнографів.

У народі існує багато легенд, оповідань, переказів про похо-дження назви того чи іншого населеного пункту, які передаються і покоління в покоління. Однак ці перекази вимагають підтвер-дження історичними даними.

Про деякі назви сіл і міст Гуцульщини ми дізнаємося, вникаю-чи в історичні та економічні умови їх виникнення, характер території, природу, рельєф тощо. Краєзнавчі назви — Старий Косів, Старі Кути свідчать про ієрархічне становище оселі. До назв, що зазначають якусь прикмету, властиву тій оселі, яка відрізняє її від інших, належать Довгопілля, Кривець, Криворівня, Кути, Перехресне, Ямна. Перехрес-ним, наприклад, названо село, розташоване на перехресті доріг, що з'єднують Красноїлля, Голови і Дов-гопілля.

Є села з територіальною або краєзнавчою ознакою — Зелена, Луг, Лази, Лючки, Полянка, Розтоки, Плоска, Сторонець, Красногора, Усть Чорна, Устеріки, Усть-Пути-лів, Луги, Чорна Тиса, Лозещана.

Значній кількості назв сіл Гуцульщини характерні гідрографічні оз-наки — Річка, Межиріччя, Заріччя, Устеріки, Розтоки, Чорний Потік, Текуча, Лючки, Бистрець, Шипіт, Ізвор, Мокра, Усть Чорна, Білий Потік, Підплеса, Бистрець, Чорна Тиса, Біла Тиса.

До них можна віднести й ті, що отримали назву від річок, на бере-гах яких вони виникли. Від річки Печеніги — Печеніжин, від р. Ославки — Білі і Чорні Ослави, р. Дихтинець — Дихтинець.

Чимало назв відображають ознаки рослинного світу, флори — Яблонка, Яблуниця, Ясенів Горішній, Вербовець, Яворів, Лопушан-ка, Косів, Березів, Барвінкова, Білоберізка, Киселиці, Яблуниця, Пнів, Кваси, Ясиня.

Назви гуцульських осель пов'язані також із тваринним сві-том — Косів, Соколівка, Жаб'є, Ільця, Жаб'є Слупейки, Дземброня, Конятин. Як свідчать факти, найбільше осель виникло за ознаками річ-кової системи, рослин та тварин. Це пояснюється тим, що гір-ська територія Гуцульщини відзначається дуже різноманітною рослинністю і великою кількістю річок.

За назвами сіл Гуцульщини важко судити про час їх виник-нення, але вони дають право твердити про місцеве, слов'янське, походження цих назв, а не про занесення з інших країн.

Назва с. Рунгури походить від латинського слова runcare, що тотожне слов'янському Пасічна, а Чертеж, Теребіж (Теребовля) — від польського „порембня", тобто посе лення на місці викорчу-ваного лісу.[6;52]

Помилково вважають, що назва Ворохта походить від прізвиська Ворохта, який, за переказами, був дизертиром армії. На-справді, вона походить від „ворохів", тобто дерева, яке доставля-ли селяни до шляхетських солеварень. В одному із інвентарів 1700 р. записано: „Ворохи, тобто дрова до бані".

Назва Яремча, за переказами старожилів, мала походити від імені першого поселенця Яреми Годованця, селянина-утікача.

По-різному пояснюють походження назв міст Гуцульщини. Одні вважають, зсилаючись на народні перекази, що назва „Косів" походить, від слова „кос" — „чорний дрізд" (цей птах у давнину нібито водився у цих краях). Інші розповідають про боярина Косича, який прибув сюди за наказом Данила Галицького, щоб зміцнити кордони князівств.

На думку дослідників, назва Кути походить від географічного розташування селища — в куті між Карпатами і Черемошем. Делятин мав би походити від прізвища перших поселенців — братів Делятинських, або, як вважають інші, поселенець повинен був мати прізвище Ділята (Ділета).

Богородчани, за легендами, засновані за князювання Романа Мстиславовича та його боярина Гремислава, котрий збудував на горі замок. Поселення під цією горою названо в честь Богороди-ці, яка нібито врятувала боярських дітей.

Цікава історія виникнення назви Надвірна. Вона пов'язана з с Пнів та Пнівським замком. Наприкінці XV ст. Пнівським маєтком заволодів шляхетський рід Куропатв. Для зміцнення своєї влади вони побудували замок-фортецю. Разом з територією, що прилягала до нього, він складав приватно шляхетський двір, де проживала двірська служба і призамкові поселенці, підневільні ремісники, дрібні торговці, слуги. З метою збільшення доходів магнати Куропатви відвели частину території під містечко, яке вперше в письмових актах згадується під 1595 р. Воно отримало назву — Надвірна, тобто поселення „на дворі".

Походження назви „гуцул"

Жодна назва етносу не викликала серед дослідників стільки припущень, здогадок, як назва „гуцул". З приводу цього одна група істориків, етнографів, лінгвістів доводила, що назва „гуцул" - тюркського, половецького, печенізького походження.

На початку XIX ст. польський дворянський публіцист К. Мілевський перший робить спробу пояснити назву „гуцул", виводячи її від половецького слова „кочувати" або „кочул". Згодом цю гіпотезу підтримали польські дослідники Л.Голембйовський та Ю.Коженьовський. Термін „кочувати" Ю. Коженьовський пов'я-зав з „перекочовуванням" населення