Майже одночасно з Шкрібляками прославилися яворівські різьбярі Петро (1868-1928) та Юрій Гондураки, які виготовляли декора-тивні тарілки, скриньки та інші вироби, оздоблювали їх різьблен-ням на глибокому тлі і зрідка інкрустували дерево бісером та металом. А в селі Білоберізка майстерно різьбив інший майстер — Семен Тинкалюк (1844-1944).

Не можна не згадати, що на Гуцульщині здавна славилися не лише відомі бондарі, теслі, але й такі майстри, які чудово різь-били для домашнього і культового вжитку дерев'яні вироби. В основній масі їх прізвища не дійшли до нашого часу. Взяти хоча би царські ворота із церкви села Космач Богородчанського райо-ну, які експонуються сьогодні в історико - архітектурному музеї села Манява. Вони талановито виконані народним різьбярем з села Росільна. Про це свідчить напис на вратах такого змісту: „Рукодіятель Міхал Писарчук Росулнянсзький 1855 года".

Художня обробка металу на Гуцульщині, яка бере свій початок з давніх часів, особливого розвитку досягла в другій половині XIX — на початку XX ст. Центром цього виду народного мистецтва були околиці Жаб'є, Косова, Вижниці, Путилова. Найбільше майстрів дали села Брустурів, Яворів, Річка, Ворохта, Білоберізка, Довгопілля, Красноїл-ля, Жаб'є, Космач.

Килимарство — один з найпоширеніших видів українського народного мистецтва, також набуло свого розвитку на Гуцульщині в кінці XIX — на початку XX ст. За даними дослідників, на початку XX ст. кілька килимових майстерень було засновано в околицях Косова, де фактично був основний осередок гуцуль-ського килимарства. І вже на Краєвій виставці килимів у Львові 1913 р. були показані килими з приватних майстерень Косова.[6;394]

Для Гуцульщини характерний безворсовий, гладенький килим з геометричним орнаментом, композиція якого будується на стро-гому ритмі і симетрії. Кольорова гама насичена, у ній переважа-ють червоні, жовті та оранжеві кольори, які доповнюються зеле-ними, білими та чорними кольорами.

Літературна і усна народна творчість

Літературна творчість народних мас Гуцульщини знайшла свій вияв в усній народній творчості.

У фольклорі Гуцульщини XVII-XVIII ст. були поширені історичні, соціально-побутові, ліричні пісні, балади, легенди, перекази, оповідання, співанки-коломийки. їх творцем був простий народ, який виражав у них свої почуття, оспівував героїв, розповідав про свою долю.

Важко з'ясувати, коли з'явилися перші пісні, оповідання й перекази про опришків. Серед опришківських оповідань центральне місце займає легендарний герой Олекса Довбуш, який протягом семи років наводив жах на феодалів. Поки славетний ватажок опришків потрапив на сторінки книг, ціле століття він жив у народній творчості. Серед усіх пісень і оповідань про Довбуша найпопулярніша і найдавніша пісня „Ой, попід гай зелененький", яка, на думку дослідників, була складена після трагічної загибелі народного героя на Гуцульщині і має яскраво виражені риси історико - легендарної балади.

Минули ті часи, коли фольклор Гуцульщини вважався замкнутою в собі культурою

А втім, не був би фольклор гуцульським, якби не мав в собі якихось суто регіональних особливостей. Приміром, на Гуцульщині, на відміну від інших куточків України, ніде не почуєш веснянок, жниварських, загальноукраїнських істо-ричних або купальських пісень. Натомість тут донині жи-вуть Різдвяні архаїчні коляди, весільні пісні, похоронні голо-сіння, співанки-коломийки, фантастичні оповідання, казки, легенди... Як запевняють етнографи і краєзнавці, споконвіку у пісенному репертуарі Гуцульщини побутують три основні напрямки: коломийковий, колядницький та обрядовий.[3]

Особливе місце займає такий жанр українських народних пі-сень, як коломийки, найбільш поширений на Закарпатті і Буковині. Перші записи коломийок появилися в середині XIX ст. в збірках Вацлава з Олеська, Якова Головацького.

У дослідженні коломийок багато зроблено відомим галицьким етнографом Володимиром Гнатюком. Ним в 1905-1907 pp. був опублікований тритомник коломийок, який високо оцінили І. Франко і М. Коцюбинський.[6;222]

Дослідники зауважують: коломийки в Галичині настільки стали популярними, що під їх впливом інші пісенні розміри майже зовсім стерлися. В. Гнатюк стверджує, що на Гуцульщині в народній пісні коломийський розмір запанував цілковито. І назва „коломийка", як зазначають окремі дослідники, походить від м. Коломиї. З цього приводу В. Гнатюк писав, що назва пісні коломийки стоїть, очевидно, в зв'язку з назвою міста Коломиї... воно можливе, але доказів на те не маємо так само, як і на те, що вона якраз з Коломиї почала розширюватися, в яких напрямках і якими шляхами.

Коломийка воістину є всеосяжною: людина, праця, сім'я, любов, розлука, смерть, зрада, заздрість, мрії, містика…[3]

2.3 Архітектурні пам’ятки Гуцульщини

Гуцульська народна архітектура здавна відзначалася високим мистецтвом і своєрідністю. Стильові ознаки її найяскравіше вис-тупають у культових спорудах, переважно в дерев'яних храмах. Талановиті майстри минулого найбільшою мірою виявляли свою любов до прекрасного саме в будівництві та оздобленні культо-вих споруд.

Старовинні церковні будови Гуцульщини — цінні пам'ятки дерев'яної архітектури. В цих культових спорудах віддзеркалю-ються різні види образотворчого мистецтва — різьба по дереву, настінні розписи, виконані з надзвичайною майстерністю народними талановитими умільцями.[5; 225]

Згадуються церкви у вигляді шоп, кімнат. Так, де-рев'яна церква св. Василія, що в с Чорні Ослави, збудована „у вигляді шопи", як і дерев'яна церква св. Михайла в с Чорний Потік; в с. Рожнів церква св. Михайла — „давня, побудована у вигляді шопи, а коли, ким — не пам'ятають" (очевидно, церква побудована значно раніше, приблизно в XVII ст.); у с Соколівка також церква „у вигляді шопи"; у с. Ферескул „церква дерев'яна у вигляді кімнати без хреста і копули" (збудована давно); у с. Делятин „дерев'яна ялинова, ґонтами покрита"; в с. Дора „церква дерев'яна"

Саме гуцульські теслі протягом