У Ворохті залишаємось на ночівлю.

Наступним на шляху буде старовинне село Татарів, яке з 1948 по 1992 роки мало назву Кремінці. Село знаходиться на висоті 750 м н.р.м. та на відстані 27 км від Яремче. Першу письмову згадку про нього зустрічаємо в документах другої половини XVII століття. Це запис метрики мешкання Татарова з датою 20.01.1676 року. Цей документ знаходиться у старовинних архівах.

Татарів здавна відомий як кліматичний низькогірський курорт. Усі, хто коли-небудь тут відпочивав, відчули по-справжньому чудодійну властивість своєрідного мікроклімату Татарівської ущелини. У кінці XIX - на початку XX століття цей курорт був популярним у Європі.

Звідси здійснюють піші мандрівки на гори Хом'як та Синяк,куди попрямуємо і ми.

Серед людей існує легенда про назву села. Під час татарських набігів мешканці поселення зупинили шлях ворогам зрубаними смереками і камінням, якими повбивали вершників. Та залишилась живою жінка, котра вела передовий загін. Вона зайшла до хати напитися води, а господиня сказала, що води нема, а є молоко. Коли татарка нахилилася, гуцулка штовхнула її та втопила в молоці.[18;6]

Із Татарова піднімаємось на гору Хом’як яка височіє на 1542 метри. Гостра вершина гори і її дуже крутий південний схил голі і складені з величезних брил зарослих сірим і червоним лишайником, запеченим сонцем і морозами. З крутої вершини Хом’яка ,ніби із літака, відкриваються чудові краєвиди. Далеко в низу в розривах хмар у мерехтливій синяві чорніє і зеленіє лісове море. Ніби хвилі на морі стоять застиглі вали хребтів,над якими височіють окремі вершини. В північно-західному напрямку тягнеться кам’янистий хребет Хом’як – Синяк – Горган-Малий.[17.136]

За маршрутом рухаємось по хребті і прямуємо до Довбушанки. Упідніжжі Довбушанки робимо привал на ночівлю. Шостий день подорожі розпочинаємо із підкорення Довбушанки. Гора має висоту 1756 метрів . Це величезні брили голого каміння і розсипища на схилах. З вершини відкриваються приголомшливі альпійські краєвиди. Північний схил Довбушанки заріс альпійською,а нижче лісом , на південному крутому схилі – голе каміння, нижче – альпійська,ліс і полонини. Правіше в мерехтінні синього повітря видно долину Пруту і скупчення різноколірних дахів Яремча. З вершини Довбушанки стежка веде у бік гори Медвежика. Сюди ми і рухаємось і прямуємо у село Бистриця де залишаємось до наступного дня. Продовжуємо наш маршрут піднявшись на гору Лопушна ,потім на Ігровець, звідти спускаємось і рухаємось у село Осмолода, що лежить у високогірній долині річки Лімниці, захищеній від холодних вітрів хребтами. Тут багато сонця, гарні гірські краєвиди цілюще повітря і багатий рослинний світ. У селі є станція вузькоколійки, автобусна станція, робітничий гуртожиток,у якому залишаємось на ночівлю. З Осмолоди піднімаємось на гору Грофа,звідки відкривається величезна картина гір,на сході видніється головний хребет Ігровиця ,на південному сході – Лопушна і Сивуля, а далеко на горизонті Говерла і Чорногірський хребет. Дальше по маршруту прямуємо у село Мислівка а потім у Вигоду.

Кожен, хто буває у Вигоді, замилується не тільки красотою самого селища а й архітектурою його сучасних будівель із елементами древнього бойківського стилю, а, насамперед, незрівняним краєвидом на вічнозелені Карпати, що постає отут перед зором. Особливе - враження від споглядання, коли піднятися на узвишшя в південно-східному напрямку селища. Звідси, мов на долоні, видно промислові й житлові будівлі ще молодої Вигоди і древнього Пацикова. На захід селище тулиться до стрімкої гори Осій, підніжжя якої омиває бурхлива Свіча, яка отут з'єдналася із гірською Мізункою.

У центрі кругозору - вид на Лису гору, висота якої сягає 1158 метрів над рівнем моря. З різних боків до неї туляться гірські села Старий і Новий Мізунь, Пшеничники, Новошин. Зліва змійкою в'ється швидкоплинна Свіча, а поряд з нею - битий шлях на Закарпаття. Між ними розкинулося гарне село Шевченкове, через яке йде дорога до знаменитого Лолина, якою не раз подорожував Іван Франко, йдучи до Ольги Рошкевич. Гарні види звідси й на гору Нягра та інші. Словом, видовище справді чудове, заворожує красою зеленоверхих вершин, багатством нашого краю. А ще, якщо споглядати цю земну красу в середині літа, коли на селянських нивках, що смужками лежать на розораних схилах, розкидані тисячі копиць запашного сіна, то зачудування це справді велике і пам'ятне.

Словом, чудовий наш край і багаті зелені Карпати, Добрі, гарні і працьовиті живуть в ньому люди, яким ці гори, ця щедра природа дає все для прожиття.

Брамою в Карпати називають невеличке селище міського типу,яке розташоване в місці злиття гірських річок Свіча й Мізунка, стиснуте відрогами гір на 10-кілометровому відтинку шляху з Долини до Хуста.

Поштове відділення у Вигоді булозбудоване одночасно з залізничною станцією в 1883 р. по вул. Д. Галицького, напроти теперішнього будинку культури. Там розміщувалася пошта, телеграф і телефон. В 1946 році у Вигоді була заснована радіостанція, від якої радіофіковано Вигоду та села: Шевченкове, Пациків, Мізунь і Новоселиця. [2;18]

Найстарішим пам'ятником селища є хрест, встановлений в пам'ять про скасування панщини з 1848 р. В парку по вул. Д. Галицького є братська могила воїнів червоної армії, які полягли за визволення селища й околиць від фашистів. В центрі споруджено обеліск на пам'ять про тих жителів селища, що не повернулися з фронтів Другої світової війни. В 1982 р.