1.2. Територіальні структури туристичного ринку

Ринок туристичних послуг має власну структуру, яка відповідає специфіці споживання туристичних послуг. Виділяють 2 структурні компоненти цього ринку: ринок споживача, де формується попит на турпродукт, та ринок виробника, діяльність суб’єктів якого спрямована на задоволення цього попиту.

Елементи територіальної структури ринку споживача є територіальними утвореннями, які характеризуються деяким рівнем концентрації попиту та залежним від нього радіусом обслуговування. Територіальна концентрація та спеціалізація лежать в основі виділення елементів територіальної структури: пунктів, центрів та вузлів[14, 5].

Наявність туристичних підприємств, які забезпечують практично неструктурований попит, характеризує формування пунктів територіальної структури ринку туристичних послуг. Нарощування однотипних туристичних фірм призводить до структурування пропозиції та попиту в регіоні і сприяє формуванню центрів територіальної структури ринку споживача. Подальше урізноманітнення попиту внаслідок удосконалення соціально-економічних умов життя, створення великих підприємств посередників – туроператорів – відповідає формуванню вузлів.

З іншої сторони, елементи територіальної структури виробника можуть бути представлені екскурсійними пунктами, туристичними центрами та туристсько-рекреаційними вузлами. Екскурсійні пункти існують за наявності пам’яток історії та культури, атрактивні властивості яких дозволяють використовувати їх у туристичному бізнесі. Концентрація значної кількості культурно-історичних ресурсів збільшує обсяг часу необхідного для задоволення культурно-пізнавальної мети туриста, зумовлює формування туристсько-екскурсійного центру. Якщо ж туристсько-екскурсійна діяльність охоплює значну територію, ускладнюючи функції центру, до туристично-рекреаційних, то мова йде про туристично-рекреаційний вузол.

Туристично-рекреаційний вузол може мати статус курорту. Курорт – це місцевість з природними лікувальними факторами та необхідними умовами для їх використання з лікувально-профілактичною метою.

Курорт є вузькоспеціалізованим територіальним утворенням, а відносна територіальна однорідність курортних ресурсів сприяє формуванню ареальних форм – курортних місцевостей, районів та зон.

Відповідно до масштабів діяльності з організації туристичного споживання можна виділити наступні ієрархічні рівні організації туризму:

-        глобальний рівень – функціонування світового туристичного ринку;

-        макрорівень – регіональні ринки, які формуються в межах макрорегіонів (наприклад, на території ЄС);

-        мезорівень – національний ринок туристичних послуг;

-        мікрорівень – місцеві туристичні ринки в межах національного.

На кожному з рівнів діють туристичні фірми різних розмірів та потужності. Зона дії туристичної фірми формує зону обслуговування – маркетингову зону. Через наявність конкуренції на туристичних ринках маркетингові зони перекриваються, формуючи локальну територіальну систему забезпечення населення туристичними послугами. Діяльність туристичних фірм спирається на наявні у даної території туристичні ресурси. Оскільки культурно-історичні пам’ятки та пам’ятки природи вимагають утримання їх в належному стані, необхідним є активний вплив державних органів управління.

Таким чином, формується місцевий ринок туристичних послуг, який є основою туристичних ринків вищих рівнів. Діяльність такого ринку можлива лише за умов співпраці комерційних підприємств, владних структур та населення в галузі туризму. 

1.3.     Попит і пропозиція на туристичному ринку

Ринок туристичних послуг функціонує, задовольняючи платоспроможний попит населення, що формується під впливом об’єктивних умов та суб’єктивних чинників.

Німецькі вчені Гунцікер і Крапф визначають туристичний попит як сукупність туристичних благ, послуг і товарів, які туристи схильні придбати за визначеного рівня цін [30, 45].

Об’єктивними умовами формування туристичного попиту є:

-        економічні;

-        соціокультурні;

-        психологічні;

-        урбаністичні;

-        політичні;

-        екологічні умови.

До суб’єктивних чинників належать наступні:

-        етно-релігійна приналежність;

-        вік і стать; 

-        сімейний стан, кількість дітей;

-        соціальна категорія;

-        місце проживання;

-        рівень та умови життя;

-        професія та посада;

-        наявність вільного часу;

-        мода;

-        кон’юнктура ринку.

Отже, попит на турпродукт формується за умов певного рівня та стилю життя населення, він також підвладний коливанням, ритміка яких задається ресурсними умовами території.

Подібно до туристичного попиту визначається пропозиція. Пропозиція на ринку туристичних послуг (за означенням Єжи Альткорна) – це та кількість благ, послуг та товарів туристичного призначення, яку виробники готові продати за даного рівня цін [5, 29].

Головними детермінантами пропозиції на туристичному ринку є:

-        доступність ресурсів (праці, капіталу, технологій обслуговування та ін.);

-        продуктивність праці;

-        ціни на ресурси.

В туризмі вплив цих детермінантів на туристичну пропозицію часто коригується державною політикою у галузі туризму та рекреації.

За походженням туристична пропозиція розділяється на первинну та вторинну. Первинна пропозиція походить від самого виробника туристичних послуг, наприклад, якщо готель сам реалізує свої послуги. Вторинна пропозиція – це коли туристичні послуги перепродуються іншими фірмами, або коли інші туристичні фірми формують з них власний турпродукт.

Як і на усіх інших ринках, взаємодія туристичного попиту та пропозиції визначає рівень цін та обсяг реалізованих послуг.

1.4. Основні умови угод про надання туристичних послуг

Для організації туристичної діяльності треба добре знати правові основи цієї діяльності й практики її здійснення туристичними фірмами. В Законі України "Про туризм" туризм визначається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною чи професійною метою без занять оплачуваною діяльністю.

Турист (подорожувальник) визначається як особа; що здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на період від 24 годин до шести місяців без здійснення якої-небудь оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну чи місце перебування в указаний термін.

Треба відзначити, що в світовій практиці термін "іноземний турист" (в міжнародних договорах - просто "турист") пройшов довгий шлях розвитку, потерпів деяких змін, однак до цих пір не одержав чіткого визначення.
Ще в 1937 році відповідно до рекомендацій комітету експертів Ліги націй було прийнято "вважати туристом всякого, хто знаходиться не менше 24 годин в країні, в якій він не проживає". Таке визначення виявилося нечітким і в зв'язку з цим неправильним. ООН неодноразово розглядала визначення поняття "іноземний турист"[9, 62].

Були встановлені такі основні групи туристів:

- громадяни, що їдуть для відпочинку, за сімейними обставинами, на лікування і з інших причин;

- громадяни, що їдуть на засідання, з'їзди (наукові, адміністративні, спортивні та ін.);

громадяни, що їдуть в службових справах;
громадяни, що