прибуть та тривалість перебування. Під кількістю прибуть (прибуваючих) розуміється число зареєстрованих туристів, що прибули в ту чи іншу країну (або вибули з неї) за певний період часу за звичай календарний рік.
Найбільш розвинутими туристичними регіонами світу є Європа і Північна Америка. В цих регіонах містяться центри формування туристичних потоків. На частку Європи та Північної Америки припадає 4/5 усіх надходжень від іноземного туризму і 2/3 платежів.
Динаміка міжнародного туризму по регіонах світу показує, що при збільшенні туристичних потоків в Європі та Америці, швидше за останні роки розвиваються молоді туристичні регіони: Азіатсько-Тихоокеанський, Близько-Східний та Африканський. Але ці регіони менш стійкі до впливів (часто негативних) політичних та економічних факторів. За останні десятиріччя найбільш динамічним був Азіатсько-Тихоокеанський регіон, в якому темпи приросту числа прибуттів у 9 разів випереджали середньосвітові.
Африканський континент та Близький Схід, відвідуваність яких збільшується швидко, при низьких абсолютних значеннях показника прибуттів чинять слабкий вплив на світову динаміку туризму.
У ХХІ столітті територіальна структура міжнародного туризму буде продовжувати змінюватись при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р. Європа утримає домінуючі (хоча послаблені) позиції (717 млн. прибуттів). Азіатсько-Тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438 млн. прибуттів). Америка переміститься на ступінь нижче і буде замикати трійку лідерів (284 млн. прибуттів).
Для оцінки інтенсивності туристичних обмінів кількість прибуттів розраховується на 100 чоловік населення, т. т. у вигляді відносної величини.
За даними ВТО, на 100 чоловік в середньому припадає 10 поїздок. По окремих регіонах значення цього показника значно відрізняється від середньосвітового. Так, в Центральній Африці, Південній Азії (1995 р.) реєструвалось 0,5 прибуттів на 100 чоловік, а в Карибському басейні та Океанії не менше 40. Найвища активність відмічається в Європі. У всіх субрегіонах Європи кількість прибуттів з розрахунку на 100 чоловік більше середньосвітового рівня. Для прибуттів максимальне значення показник приймає в Південній та Західній Європі – більше 60 прибуттів на 100 чоловік, для поїздок за кордон в Північній та Західній Європі – більше 70 виїздів на 100 чоловік.
У розрізі туристичних потоків світу простежуються певні закономірності. Головні туристичні потоки направляються, як правило, з розвинутих країн світу. Це пояснюється відносно високим середнім життєвим рівнем населення в цих країнах, густою сіткою транспортних комунікацій, високою насиченістю транспортними засобами, прагненням населення провести відпустки вдалині від промислових центрів. Помітна тенденція інтенсифікації туристичних потоків між країнами з подібними мовами. У Великобританії, наприклад, 60% доходів від туризму становлять надходження від гостей з англомовних країн. Така тенденція, хоч і меншою мірою, притаманна туристичним контактам Франції і Бельгії, Австрії та Німеччини.
У міжконтинентальних туристичних зв’язках переважають потоки туристів між Північною Америкою та Європою. В Європі і Північній Америці внутріконтинентальні туристичні потоки переважають над міжконтинентальними. Для Європи та Північної Америки характерною є сезонна концентрація туристів у трьох приморських зонах – Середземноморській, Чорноморській і Карибській. Пересування жителів північних країн на відпочинок у південні причорноморські райони обумовлює меридіональний характер туристичних потоків у Європі, меншою мірою – в Північній Америці.
Витрати відвідувача країни визначаються вартістю товарів та послуг, що були отримані для задоволення потреб (від послуг по переміщенню, розміщенню та харчуванню до туристичних товарів та сувенірів). Виїзний туристський потік відноситься до категорії міжнародних туристських витрат, а в’їзний – до поступлень від міжнародного туризму.
В 1998 році міжнародні туристські витрати (без транспортних перевезень) склали 400 млрд. американських доларів. Більша їх частина припадає на Європу, яка генерує більше половини всіх туристських потоків в світі. Європейці витрачають на подорожі стільки, скільки туристи всіх регіонів світу узяті разом. На другому місці знаходиться Америка. Останнім часом до неї наближається Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні витрати на міжнародний туризм, за даними ВТО, несе населення індустріально розвинутих країн (США, Німеччини, Великобританії, Японії). Крім них значну роль у формуванні міжнародних туристичних витрат грають інші члени «великої сімки» - Франція, Італія, Канада.
У другій половині 90-х років в групу країн із значними витратами на міжнародний туризм входили Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія), деякі західноєвропейські країни (Австрія, Швейцарія, країни Бенілюксу), нові індустріальні країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), а з країн Азії – Китай, Сінгапур, Малайзія.
Доля країн Центральної та Східної Європи у загальному об’ємі міжнародних туристських витрат поки що невелика.
Поступлення від міжнародного туризму концентруються в групі розвинених країн Північної Америки (США, Канада) та Західної Європи (Франція, Великобританія, Німеччина), середземноморських країн (Італія, Іспанія) та альпійських (Австрія, Швейцарія) країнах. Список найдоходніших туристських країн очолюють США. Друге місце – Франція, далі Італія, Іспанія. На 7 місці – Китай.
Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
2.1Туризм і його розвиток в сучасних умовах
Туризму в життєдіяльності суспільства відведено дещо обмежену роль, увага зосереджується переважно на економічних та зовнішньоекономічних його компонентах. Адже туризм, на нашу думку, виконуватиме позитивну роль у соціально-економічному зміцненні країни лише за умови його поступового та паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, туризм може бути не лише чинником економічного зростання і виходу країни на світовий туристичний ринок, а й засобом усебічної інтеграції у світовий економічний простір на засадах реалізації його комунікативно-інтеграційної складової.
Водночас туризм є галуззю, надзвичайно залежною від низки опосередкованих чинників — внутрішньополітичної ситуації в країні відвідання та сусідніх країнах, економічної та політичної ситуації в країнах — «постачальниках» туристів (за даними ВТО, міжнародним туризмом охоплено лише 7% населення Землі, переважно це громадяни найрозвинутіших