В. Н. Каразіна відкрито кілька музеїв - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. У 1834-1837 pp. при Київському університеті завдяки його першому ректорові М. О. Максимовичу також було створено музеї: Старожитностей, Нумізматичний, Образотворчих мистецтв, Зоологічний та ін. Більш інтенсивно розвивається музейна справа в Україні у другій половині XIX ст. - на початку XX ст. У цей час було відкрито ряд історичних та природничих музеїв: Херсонський музей старожитностей (1890 р.), Херсонський археологічний музей (1893 p.), Львівський історичний музей (1893 р.), у Чернігові - музей Архівної комісії (1897 р.) та музей українських старожитностей В. В. Тарнавського (1902 p.). Серед інших українських музеїв одним з найбільших був Полтавський природничий музей (1891 р.). У Севастополі у 1869 р. відкрито музей Чорноморського флоту, в 1905 р. - музей героїчної оборони і визволення міста. [4 ; с. 3-5]
На базі приватних колекцій творів мистецтва в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. було організовано ряд художніх музеїв: у Харкові - перший в Україні міський художній музей (1886 p.), у Києві - Міський музей старовини і мистецтв (1899 p.), в Одесі - Міський музей красних мистецтв (1899 р.), в Феодосії - картинну галерею творів І. К. Айвазовського, ним засновану. Художні галереї були відкриті й у Миколаєві, Катеринославі. На західноукраїнських землях великим музейним центром був Львів. У Львові в 1874 р. відкрито Міський промисловий музей, у 1887 р. - Музей Ставропійського інституту; в 1895 р. - Етнографічний музей Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка; у 1904 р. - Археологічний музей "Народного дому", У 1907 р. - Народний музей (тепер Львівська картинна галерея) та ін. У 1912 р. закладено Тернопільський краєзнавчий музей. На початку XX ст. в Україні створюється кілька меморіальних музеїв. Так, у 1904 р. в Ялті відкрито меморіальний музей А. П. Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, Лесі Українці або іншим діячам української культури.
Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський, Б. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам. Щодо теорії музейної справи, то вона перебувала ще в зародковому стані.[4;с.12-13]
Після 1917 р. в умовах політики українізації, відносного підвищення уваги уряду до проблем освіти, охорони пам'яток музейного будівництва, масового краєзнавчого руху і широкої аматорської ініціативи зі створення музейних осередків на місцях спостерігалося значне зростання музейної мережі.
Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, що відбулася в 1925 р. в Харкові, націлювала місцеві музеї як низові краєзнавчі осередки на всебічне вивчення минулого та сучасного краю. Музей-кабінет антропології та етнографії імені Ф. К. Вовка разом з іншими академічними установами Історичної секції ВУАН став науково-організаційним та координаційним центром краєзнавства в Україні. Музей-кабінет поступово розгорнув дослідження в галузі етнографії, археології, антропології. Визначними організаторами музейної справи в цей час в Україні були М. Ф. Біляшівський, Ф. І. Шміт, Д. М. Щербаків-ський, М. О. Макаренко, У. Л. Ернст, К. В. Мощенко, В. Г. Кравченко, П. П. Постоев, М. Я. Рудницький, С. А. Тарапуніенко, Д. І. Яворницький, П. А. Туткрвський, Ю. Й. Сочинський, С. С. Дложевський, М. Ботенко тощо. Влітку 1919 р. в Україні було створено нові музеї - Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Уманський та ін. У 1919 р. відкрито Картинну галерею в Полтаві; в 1920 р. засновано Одеський державний художній музей, в 1922 р. - Київську картинну галерею. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв. Першими історико-культурними заповідниками було оголошено стародавнє місто Ольвія разом з некрополем на Микола-ївщині (1924 р.) і Києво-Печерську лавру (1926 p.). У 1920-1930-х pp. в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них - Музей-заповідник на могилі Т. Г. Шевченка в Каневі (1926 p.), Музей-заповідник М. В. Гоголя у Великих Сорочинцях (1928 p.), Музей В. Г. Короленка у Полтаві (1928 р.).
У 1920-1930-х pp. зростає увага до теорії і методики музейної справи. Діяльність музеїв урізноманітнюється й активізується; постійно вводиться в практику музейної справи культурно-освітня діяльність. Велике значення для розвитку музейної справи в цей період мав перший Музейний з'їзд (1930 p., Москва). На з'їзді обговорювалися питання побудови екскурсій, організації різних виявів музейної роботи. Широкого розмаху набула науково-дослідна робота музеїв. Слід відзначити видання щоденних збірників, програм, методичних розробок, каталогів і путівників. [6 ; с. 23-26]
У роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) фашистами було зруйновано і розграбовано десятки музеїв України. Особливо потерпіли історичні та художні музеї. У повоєнні роки відбудовано зруйновані музеї, частково повернуто вивезені колекції, зібрано нові експонати, створено нові експозиції. Станом на 1950 р. в Україні працювало 137 музеїв. У повоєнні роки створено також нові історичні, краєзнавчі, художні, літературно-меморіальні музеї.
Серед літературно-меморіальних: Музей Ю. А. Федьковича у Чернівцях (1945 p.), Музей І. П. Котляревського в Полтаві (1952 p.), Музеї Т. Г. Шевченка (1962 p.), М. Т. Рильського (1960 p.), музей І. Франка в Нагуєвичах (1946 р.), Музей-садиба Лесі Українки в Колодяжно-му на Волині (1949 p.). Серед художніх музеїв - Закарпатська картинна галерея в Ужгороді (1948 p.), Державний музей Українського декоративного мистецтва у Києві (1954 p.), Донецький художній музей (1960