Чорнило – чорну фарбу виварювали з луски соняшникових зернят, додаючи до відвару «купервасу» - залізного купоросу.

Зелену фарбу добували з відвару житніх висівок та луски зернят соняшника. Якщо взяти однакову кількість висівок і луски – вийде приємний, досить насичений зелений колір.

Темно-коричневу фарбу отримували, відварюючи дубову кору. Коли важко було знайти дубову кору, використовували кору вільхи.

У гуцульських селах ще вміють добувати жовту фарбу із зановини ( дорік красильний), яку збирають горянки в пору цвітіння.

Червону фарбу гуцули вміли виварювати із звіробою, а зелену вони виварювали в борщі з житнього грису насіння соняшника.

Рожевий колір набували варінням лушпиння цибулі. Насиченість і чистота кольору залежала від пропорції води та цибулиння та від часу варіння.

Для того, щоб фарба краще бралась, перед розписуванням поверхню яйця відповідно обробляють – протравляють оцтом або галуном (алюмінієвий галун).

Щоб мати на писанці чистіші кольори, окремі народні майстри щоразу після написання деталей орнаментом воском решту зафарбованої поверхні втирають капустяним квасом, а відбілене тло згідно із задуманим забарвлюють іншою фарбою. Такий метод виготовлення писанок дає чарівну гаму чистих кольорів.

Ще сьогодні можна зустріти народних майстринь, які використовують для писанкарства яйця від курки-первістки. Таких яєць відкладали 3-5 штук. За сорок днів до Великодня розбивали перше яєчко і на сирому дереві відділяли білок від жовтка. Жовток переливали у глиняний посуд і використовували як засіб доброго закріплення фарб на писанках. Тепер також вживають жовток, але вже будь-якої курки. Ним змащують яйце перед фарбуванням.

Автентичні візерунки писанкарів із прикарпатських сіл Космача Косівского району, Замагори Верховинського та Чорного Потоку, що на Надвірнянщині, вирізняються серед інших. Саме ці села вважають осередками писанкового мистецтва. Яйця розписують цілими родинами, а малюнки передають із покоління в покоління. Кожна школа має власну кольорову гаму й найчастіше повторювані символи. Косівські писанки — «гарячі», вкриті дрібним жовто-червоним геометричним орнаментом. Чим вище у гори, тим холоднішою стає кольорова гама. «Білі» писанки — верховинські.[ 9; c. 19]

Космацькі писанки за своєю композицією вважають одними з найкращих. Вони мають надзвичайно дрібний візерунок. Для них характерне поєднання жовтого та оранжевого кольорів на бордовому тлі.

Космацькі писанки є в музеях США, Канади, Австралії, Німеччини, Австрії, Польщі, Великобританії, Бельгії, Венесуели...

З успіхом популяризують їх жінки, котрі виїхали свого часу з Космача за кордон. У США проживає найздібніша писанкарка з Космача (присілок Рушір) Явдоха Кушнірчук, чиї писанки є навіть у екс-президента США Р.Рейгана.

2.6. Символіка

Дослідники нараховують у розписах писанок понад сто різних елементів. Крапочки, рисочки, завитки тут не випадкові. Малюнки мають певне значення і разом складають послання (подібно до того, як букви поєднуються в слова і речення — авт.). Їх комбінація, вірять селяни, робить писанку магічною річчю. Від лихого ока захищає оселю «Безконечна дорога». Таку писанку кладуть в домі на видне місце. Яйце нібито забирає на себе зло. Все недобре потрапляє на символічну дорогу і вічно кружляє по безкінечному шляху.[ 7; c.35]

Алегоричний зміст та порядок розпису має точно відповідати призначенню писанки, інакше вона втрачає свою магічну силу. За 40 днів до Пасхи, в День сорока святих, починають малювати «Сорокаклинку». Яйце орнаментом із 40 клинів послідовно розписують 40 заміжніх жінок. Кожна виводить окремий клинчик і задумує бажання. Якщо у розписі дотримано канонів, усі сорок бажань здійсняться.

Одним із найрозповсюдженіших елементів у писанковому орнаменті на всьому автохтонному терені українців є зображення Сонця у вигляді різних солярних знаків. Культ сонця у наших пращурів був чи не найголовнішим. Опісля довгої зими на повернення красного Сонечка чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співали пісень, водили хороводи. Цей день наші предки називали Великим Днем або Великоднем. Молодь на честь Великодня, весняних змін у природі, відродження життя, катала по землі розписані яйця – писанки. Бога Сонця улещували зображенням на писанках безліччю його символічних « портретів», що дістали назву «павуки», або ще їх називали «бабиними рукавами», «дідовими рукавами», зірочки – «ружами», «повними ружами», «ружечками».

З культом сонця пов'язаний у нас був культ коня, зображення його і досі поширені на писанках.

На багатьох народних писанках поряд із зображенням Сонця зустрічається зображення Вогню. Вогонь поряд з водою, є чинником світобудови, символом чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода – Брат і Сестра, і поєднавшись, вони утворили Любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах Вогонь – символ любові. Вогонь посланець Сонця на Землі, він дає людям світло, тепло, хліб і всяку страву, допомагає в ремеслах ( ковальство ), але, як і Сонце, може бути добрим або небезпечним залежно від ставлення до нього людей. То ж Вогонь, як і Сонце, потрібно шанувати і не розгнівати – бо тоді він може жорстоко покарати. Існують суворі заборони плювати у вогонь, кидати сміття та ін.

На писанках Вогонь позначається знаком «триріг». Вважається, що «триріг» - знак, пов'язаний з неолітичним ( кам‘яна доба ) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. є символом родючості, оскільки бог землі був носієм чоловічого, Також цей знак запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру.

Ще одним поширеним елементом українських писанок є найдавніший хвилястий орнамент, відомий під назвою «меандр».

Культ прадавньої Великої Богині, або Богині Берегині завжди був пов'язаний з культом життєдайної