Урочисте відкриття музею відбулось 26 жовтня 1987р. якраз на 400-ліття церкви св. Благовіщення.

Церква-музей розміщувалась на перехресті жвавих автомобільних шляхів, що зумовило активне відвідування музею, хоча він функціонував лише в літній період.

В 1990р. церква була передана віруючим, а музей не отримав постійного приміщення. З 1992р. музей писанкового розпису розміщувався в малопристосованому будинку по вул. Р.Шухевича, 78. Експозиція складалася з чотирьох розділів:

1. Історія виникнення писанки і її роль в духовній культурі українського народу.

2. Техніки розпису писанок. Інструментарій. Композиції орнаментальних мотивів.

3. Писанка – твір мистецтва.

4. Запозичення писанкової орнаментики іншими видами мистецтва.

У першому – йшлося про передісторію цього виду мистецтва, розповідалося про пов’язані з ним повір’я, обряди, ритуали.

В другому розділі були представлені інструменти розпису, показано технологічні прийоми, композиційні засоби виразності. Третій розділ – найбільший, в ньому було розкрито писанку як твір мистецтва. Найбагатші на Гуцульщині писанки села Космач. Вони вражали розмаїттям композиційних рішень і мотивів, гармонією золотисто-оранжевих кольорів, тонким розписом. Орнаментальні композиції космацьких писанок складаються з геометричних, рослинних та анімалістичних мотивів. Біля 120 писанок цього села було представлено в експозиції, серед них твори відомих майстринь: О.О.Кушнірчук, М.К.Никорак, К.К.Никорак та ін.

Такі ж багаті і писанки села Замагорів Верховинського району. Писанковий розпис села Чорний Потік Надвірнянського району має свої традиції: тут на чорному фоні виступають яскраві, переважно рослинні мотиви жовтого, зеленого, голубого, малинового кольорів.

Широко представлені були й писанки Покуття, для яких характерні простіші орнаментальні композиції, розпис крупніший, в основному рослинні мотиви – на чорному, вишневому або темно-коричневому фоні.

Інші регіони – Бойківщина, Буковина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Придніпров’я, Волинь, Слобідська Україна, південь України, деякі області Росії, навіть Чехословаччини та Польщі були представлені реконструкціями, які виготовила художник-реставратор музею М.І.Боледзюк за малюнками Біняшовського. Шляхом порівняння можна простежити спільність і відмінність, взаємовплив і взаємозбагачення писанкового розпису різних регіонів.

В останньому розділі було розкрито використання писанкового орнаменту в легкій, текстильній промисловості, в творчості народних та професійних художників. Представлені, зокрема, килими Косівського ткача Й.М.Джуранюка, гобелени члена спілки художників СРСР Біласа, гардини за малюнками Саган, керамічні тарілки Лабурак М.І. та ін. майстрів.

Розділ 2. Екскурсія в музеї „Писанка” м. Коломиї

2.1. Вступ

Актуальність теми – Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі розмальованого яйця нині стала однією з візитівок Коломиї і приваблює сюди відвідувачів з усіх країн. Тим більше, що сьогодні музей є власником однієї з найбільших в Україні і світі, а таму дійсно унікальної, колекції писанок (близько 4 тис.). Тут представлені традиції писанкарства всіх регіонів України. Музейна колекція постійно поповнюється новими надходженнями як за рахунок закупок у майстрів, художників, колекціонерів, так і завдяки благодійній діяльності меценатів. Отже, тема курсової роботи є досить актуалбною, адже інтерес до музею помітний неозброєним оком.[4; c. 32]

Мета проблеми – на прикладі музею „Писанка” в Коломиї якнайбільше дізнатися про традицію писанкарства на Україні.

Об’єкт дослідження – музей „Писанка” у місті Коломиї, його експонати – писанки з різних регіонів України, світу.

Предмет дослідження – ----один з найкращих національних культурних набутків українського народу – писанкарство.

Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова „писати”, тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.

Зрештою, писанка – це символ весни, сонця, повернення природи до життя.

Писанки характерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африки та Азії( під час розкопок знайдено розписані страуси ні та гусячі яйця, в тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н.е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді.

Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Гелі оса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?[ 7; c. 18]

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури ( 5 – 2 тис. до н.е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині. Їх поєднують благально піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями – маленькими камінцями, що вільно торохкотіли всередині яйця. Їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

У І тисячолітті н.е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов”ян було важливою потребою побуту, що виявилось в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення – оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними і улюбленими орнаментами давніх слов*ян були: розетка – символ Сонця, хвиляста лінія – вода, жінка з руками – гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню.

На території України