І тепер українська писанка разом із нашими земляками помандрувала в далекі світи. І тепер немало американців, австралійців, канадців сприймають як свою рідну. Й не уявляють Великоднього свята без писанки. Більше того, наші земляки в Канаді задумали спорудити й пам’ятник, щоб у серцях поселенців він будив любов до рідного краю. І ось біля міста Калгарі гордо знісся пам’ятник. Красується 10-метрова українська писанка багатьма різнокольоровими трикутниками.

Писанка – важливий предмет язичницького культу, її історія сягає сивої давнини і пов’язана з релігійними уявленнями первісних людей, зокрема з поклонінням плодоріддю, з ритуалом величання весняного відродження життя на землі. Яйце символізує сонце і відродження, у такому значенні воно відоме всім народам світу. На писанках повторюються малюнки, що знаходять археологи на мальованій кераміці трипільської доби, це дає підстави розрізняти слов‘янські й неслов’янські доісторичні могили, адже писанкарство було притаманне саме слов‘янським етнічним групам, які пізніше стали називатись українцями.[5; c.27]

У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберега. Керамічні писанки із кульками всередині, які постукували при струсі і відганяли злі сили, знайдено у похованнях в Києві та Новгороді. Ці міста були осередками писанкарства за часів Київської Русі. Взагалі ж археологами знайдено близько 20 пунктів на території України, де побутувало мистецтво виготовлення цих амулетів.

Наші предки вірили, що писанка має магічну силу – вона приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Господарі закопували писанки в землю, бо вірили, що сила яйця сприятиме щедрим жнивам, розкладали писанки на могилах батьків та дідів, закопували у могилу дітей, дарували один одному закохані хлопці і дівчата тощо. Вважалось, що писанку треба вміти написати, знати, коли саме це зробити, вміти замолити, а найголовніше – розбиратись, кому яку дарувати, щоб символіка оберега відповідала смислу дарування.

Як бачимо, писанки сприймалися як джерела потужного магічного впливу на подальший перебіг життя людей. Такі уявлення зумовило побожне ставлення людей до писанок. Навіть шкаралупи ніколи не викидали. Їх вішали під іконами, урочисто закопували під поріг хати, клали разом з однією чи двома цілими писанками на причіпок, в стайні до наступної весни, а під час оранки – у першу борозну.

З часом звичаї, пов’язані з писанкою, втратили свою первісну дитячими іграми та Великоднем, дістали нову інтерпретацію давні поганські символи, наповнившись християнським змістом.

Писанки дарували із певним смислом, вважаючи, що вони допомагають, заворожують. Дітям дарували писанки світлих кольорів, хлопцям і дівчатам – із солярними символами та тригерами, веселих кольорів; господарям – писанки із сорока клинцями або кривульками; літнім людям - з чорними барвами та поясами ( «небесними поясами» ).

Спочатку серед Українців побутували крашанки, тобто яйця фарбували в один колір рослинним барвником.[12; c. 13]

Крашанки мають таке ж значення у великодніх святкуваннях, як і писанки. Крашанки, які приносили в кошику з церкви і розрізали на стільки частин, скільки було членів родини, а дівчата на Великдень вмивалися водою, в яку покладена червона крашанка, щоб бути цілий рік рум‘яними і здоровими.

Кожний колір має своє символічне значення Червоний з часом став означати вогонь не підземний, а небесний ( сонце, блискавка ), символізувати силу, чоловічу стать, здоров‘я, любов, владу. На свято Великодня найбільше готували червоних крашанок. Жовті – означають достигле зерно, достаток, врожай, а також місяць і зорі. Блакитні – небо, повітря, воду, здоров‘я. Зелені – воскресіння природи, багатство рослинного та тваринного світу. Коричневі землю-матір. Сполучення кількох кольорів з узорами в орнаменті з чотирьох – п’яти фарб – родинне щастя, мир, любов, успіх.

За традицією крашанки готують в суботу, тому що яйця, пофарбовані у п’ятницю, швидко псуються, а суботні зберігаються впродовж усіх свят. Фарбувати потрібно 13 яєць, що символізує 12 апостолів і Спасителя.

Непростим був обряд написання писанок. Найбільше їх писали під час Великоднього посту. Написану писанку відкладали аж до Чистого четверга. У Чистий четвер писанки клали у мисці до печі, після випікання хліба і пасок, розтанувший віск обтирали чистенькою ганчіркою. Готували писанки і до інших свят починаючи з 14 лютого і до Трійці.

Писанки – це важлива складова української культури, народних традицій. Це символ Христового Воскресіння, який використовується в релігійних обрядах і відіграє в них велику роль.

Писанка позначена найвищим семіотичним статусом, в ній знаковість, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилітарність – мінімально.

Кожний предмет у семіотичній системі свята несе цілий пучок різних функцій, структурно пов’язаний між собою. Це практична, естетична, магічна функція соціальної і регіональної приналежності. Писанка виконує роль знака – символу, конденсату певних уявлень у системі свята та обряду.

В обрядових діях писанка виявляє полісемантичну символіку, пов’язану перш за все з магічними віруваннями, що беруть свій початок з антропейої, карпогонічної, контактної, продуцируючої типів магії.

Велика роль писанок в обрядах, що беруть свій початок у контактній магії, саме з цим пов’язаний звичай обміну писанками, як побажання щастя, здоров’я.

Християнський обряд обміну писанками при христосуванні під час Великодня пов’язують з життям Марії-Магдалини і Воскресінням Ісуса Христа.

На Гуцульщині “ґаздині дають їх при посьвяченю паски сьвященикови і то в руку за те, “що він руками ирстить, вінчає, законює а при службі Божій