Реалізація державної політики України в галузі туризму засновується на таких основних принципах: законності, демократизму, справедливості, пріоритетності розвитку туристичної галузі. Враховуючи те, що Закон регулює відносини між суб’єктами туристичної діяльності, державою, та фізичними особами – споживачами туристичних послуг, можна дійти висновку, що принципи цивільного, адміністративного та інших галузей права, повною мірою мають застосовуватись при регулюванні суспільних відносин, що складаються в галузі туристичної діяльності.

Закон України « Про туризм » забезпечує реалізацію громадянами конституційного права на відпочинок, на свободу пересування, на охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, права на задоволення духовних потреб та інших прав [1 cт.4].

У ч.1 ст.17 коментованого Закону визначена мета ліцензування туроператорської та турагентської діяльності, а саме:

створення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг;

забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян;

забезпечення захисту навколишнього природного середовища;

підвищення рівня туристичного обслуговування.

Ліцензійні умови розроблені відповідно до Законів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про туризм», «Про захист прав споживачів», постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування», постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності».

Вони є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, які провадять туроператорську та турагентську діяльність і отримали відповідну ліцензію.

Ліцензування туроператорської та турагентської діяльності здійснює Державна служба туризму і курортів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Ліцензія на туроператорську чи турагентську діяльність не може бути видана суб'єкту господарської діяльності з назвою, тотожною назві іншого суб'єкта господарської діяльності, якому видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Для отримання ліцензії суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності( туроператорську чи турагентську) особисто або через уповноважений ним орган чи особу, звертається до Державної служби туризму і курортів із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

До заяви додаються документи згідно зі статтею 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності».

Для кожної філії, інших відокремлених підрозділів ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої суб’єктом господарювання ліцензії, ліцензіат повинен отримати копію ліцензії, засвідчену органом ліцензування. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії, інших відокремлених підрозділів ліцензіата на провадження туроператорської або турагентської діяльності.

Туроператор і турагент повинні провадити діяльність у галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності відповідної ліцензії; надавати туристичні послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації, після проведення такої сертифікації в установленому порядку;залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам, що визначені цими ліцензійними умовами, а у випадках, визначених чинним законодавством України, мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу [3 ст.84].

Туроператор і турагент повинні вести облікову та іншу, визначену чинним законодавством України, документацію та звітність, а також подавати до місцевих органів виконавчої влади в галузі туризму та органів державної статистики за місцезнаходженням у визначені терміни, у повному обсязі достовірну статистичну інформацію за формами державної статистичної звітності № 1-ТУР «Звіт про діяльність туристичної організації» і № 1-ТУР(к) , затвердженими наказом Державного комітету статистики України від 04.03.98 № 96, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.03.98 за № 182/2622.

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян–споживачів туристичних послуг туроператор і турагент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами у розмірах, установлених статтею 15 Закону України «Про туризм».

У разі зміни найменування ліцензіата (якщо зміна найменування не пов`язана з реорганізацією) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності ліцензіат протягом десяти робочих днів після переєстрації в органі державної реєстрації повинен подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії встановленого зразка разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

У штаті туроператора повинно налічуватись не менше 50 відсотків фахівців, які мають стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або вищу освіту в галузі туризму.

Керівник турагента чи керівник філії, іншого відокремленого підрозділу турагента (юридичної особи) повинен мати стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або освіту в галузі туризму.

У штаті турагента (юридичної особи) повинно налічуватись не менше 30 відсотків фахівців, які мають стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років або освіту в галузі туризму.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20 000 євро.

Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10 000 євро.

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом та які пов'язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом у встановленому порядку.

Мінімальний