Нагадаємо, що згідно із Законом України “Про підприємства”, який був чинним до 01.01.2004 р., до малих підприємств у невиробничій сфері (а отже і в туризмі) відносили підприємства, число співробітників у яких менше 25 осіб. У Господарському кодексі України (№436-IV від 16.01.03 р.), у зв’язку з прийняттям якого втратили силу Закон України “Про підприємництво” (крім ст.4 Закону) і Закон України “Про підприємства”, критерії віднесення підприємств цієї сфери до малих (як і до середніх) взагалі не вказані [7]. Зважаючи на відсутність законодавчо визначених параметрів, на підставі яких туристичне підприємство слід вважати малим чи середнім, і одночасну важливість їх для результатів аналізу, нами були проведені попередні дослідження, за допомогою яких встановлено:

Туристичний ринок має ознаки олігополістичної та одночасно монополістичної конкуренції.

До олігополістів слід віднести невеличку групу найбільших компаній із кількістю працівників від 400 до 850, частка яких у загальному числі туристичних підприємств у 1996–2003 рр. складала 0,17–0,21%, водночас обсяги реалізації, що припадали на ці підприємства (на дату написання їх було шість), перевищували десяту частину загального обсягу продажу туристичних послуг в Україні. Ці компанії були і є законодавцями у формуванні основних напрямків продуктової, цінової, розповсюджувальної та комунікаційної політики на туристичному ринку.

Наближається до описаної групи за кількістю працівників (від 150 до 399), обсягами реалізації (у 2003 р. це п’ята частина загальноукраїнського продажу туристичних продуктів), а отже і за впливом на діяльність конкурентів друга група підприємств, частка яких не перевищувала 0,5–0,8% у загальній кількості туристичних компаній України.

До наступної групи ми віднесли підприємства, де зайнято від 20 до 149 працівників. Частка таких компаній складала 5,6–6,4% від загальної кількості, а їх спільні обсяги реалізації переважали четверту частину загальних по галузі. Слід зазначити, що групу середніх підприємств відрізняє високий рівень стабільності у роботі, яка ґрунтується з одного боку, на достатніх для розвитку бізнесу фінансових ресурсах, а з другого, – на мобільності впровадження інновацій. Середні підприємства у туризмі, що увібрали в себе кращі риси як великого, так і малого бізнесу, – це туристичні оператори, що розробляють і продають головним чином свої власні продукти, як і великі та найбільші компанії.

На решту 92,59–93,73% підприємств припадало від 19,5 до 40,7% галузевих обсягів реалізації туристичних продуктів, кількість працівників у них – 19 і менше. Дослідження дозволило виявити цікаву особливість туристичного ринку: 84,6% цієї групи компаній (або 79,3% від загального їх числа) можна було б виділити в окрему підгрупу “мікропідприємств” із кількістю співробітників 5 і менше. Звичайно, можливості, а отже і результативність цих підприємств суттєво відрізняються від тих, що мають, наприклад, 19 осіб. Однак, у межах даного дослідження ми об’єднали фірми із зазначеними параметрами в одну групу, оскільки, як правило, усі вони працюють як посередники, організовуючи продаж туристичних продуктів великих компаній.   

Таким чином, співставлення кількості працівників у компаніях, особливостей їх діяльності та їхніх ринкових часток дозволило визначити тісну залежність між названими показниками, що стало підставою для описаного групування туристичних підприємств. Крім того, дослідження показали, що туристичні підприємства із кількістю працівників 20 і більше осіб – це досить впливові компанії, що виконують функції операторів. Водночас кількість працівників менше 20 вказує на недостатність ресурсів для здійснення операторської діяльності і відповідну зміну функцій. Звідси випливає, що колишній критерій віднесення до малих туристичних підприємств був вибраний не точно. На нашу думку, до Господарського кодексу України має бути внесений не довільно обраний критерій (як це було раніше), а визначений на підставі наукових досліджень.

З’ясовано також, що група найменших підприємств завойовувала дедалі більшу частку у загальних обсягах реалізації по галузі.  
       Конкуренція на туристичному ринку протягом досліджуваного періоду суттєво посилилася:

Частка ринку найбільших компаній (кількість яких залишилася практично незмінною) скоротилася більше, ніж удвічі. Тобто якщо на одне підприємство цієї групи у 1996 р. припадало в середньому 4,02% обсягів реалізації, то в 2003 р. цей показник зменшився до 1,95%.

Послідовники лідерів, втративши до 2000 р. майже половину спільної частки, до кінця досліджуваного періоду відвоювали її попередню величину за рахунок того, що їх кількість зросла майже в 1,2 раза, – тобто середнє значення частки ринку кожного підприємства також зменшилося від 1,03% до 0,88%.

Наступна група середніх за величиною підприємств чисельно зросла майже в півтора рази, проте частка її на ринку зменшилася на 9%, скоротивши середню частку кожного оператора більше, ніж втричі (від 0,36% до 0,10%).

Втім найсуттєвішого впливу конкуренції зазнала група малих підприємств. Адже зростання кількості операторів туристичного ринку в 2,5 рази (від 1526 у 1996 р. до 3864 у 2003 р.) відбулося головним чином за рахунок виникнення нових малих фірм. До того ж темп приросту організованих споживачів туристичного продукту, розрахований за даними Державного комітету статистики України становив у вказаному періоді лише 17%. Саме тому зростання частки малих підприємств у 2,1 рази доводить, що, незважаючи на ускладнення умов діяльності, мале туристичне підприємництво має значні перспективи розвитку.

Проте, повертаючись до даних, представлених на рис. 2, зауважимо, що предмет нашого дослідження – внесок малих та середніх туристичних підприємств у розбудову української економіки – навіть