З історії заселення району

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок давнього, середнього і нового кам’яного віку (палеоліту, мезоліту і неоліту). Найдавніші з них мають вік близько 100 тисяч років.

Населення в район Передкарпаття зайшло із південно-східного напрямку, рухаючись вверх за течією Дністра і Пруту. В кінці кам’яного віку на початку ІІІ тисячоліття до н.е. тут оформилася культура давніх землеробів, широко відома під назвою трипільської. Трипільські племена зайняли вигідні для землеробства рівнинні території. У передгір’ї основу господарської діяльності найдавніших племен складали мисливство і скотарство.

В кінці існування трипільської культури спостерігається перехід до перед скіфських, а пізніше слов’янських етнічних утворень, які поклали початок давньоукраїнській народності. Східонослов’янські племена, що жили в передгір’ях Карпат і прилеглих рівнинах, відомі під назвами дулібів і тиверців, а схили Карпат заселяли білі хорвати.

У IV-VIII століттях Прикарпаття було досить густо заселене, особливо у межиріччі Дністра і Пруту. В цей період починають зароджуватись перші державні утворення, масово будуються укріплені поселення. На теренах Прикарпаття до середини ІХ століття існувала така значна кількість міст, що цю територію у ряді скандинавських джерел називали Гардарікою, тобто країною міст. Але ці міста з часом зникли, або перетворилися у сільські поселення.

У кінці ІХ століття значна частина Прикарпаття мала настільки міцні зв’язки з Києвом, що сучасники вважали його складовою Київської Русі. Остаточно ж приєднані до цієї землі дулібів і карпатських хорватів були в 981 році в результаті походу князя Володимира Святославовича.

Отже, ці племена взяли участь у формуванні давньоукраїнської (давньоруської) народності. Мова князів і всього населення тодішньої Київської Русі, як довів у своїй праці М.Максимович, була українською і дуже мало відрізнялася від тієї, якою розмовляли селяни Київщини у ХІХ столітті.

Населення і трудові ресурси

За кількістю населення серед областей України Івано-Франківщина займає 16 місце. На Україні станом на 1.01.1996 року проживало 51334 тис. чол., з них в нашій області – 1467,1 тис. чол., що складає 2,86% населення України.

Населення Коломийського району (без м.Коломия) становить 103,6 тис. чол., у тому числі міського – 12,9 тисячі чоловік (на 1.01.2006 р.). Населення міста Коломия станом на 1.01.2006 р. становило 68,7 тис. чол.

Таблиця 3.

Середня густота населення, міське і сільське населення

на 1.01.2006 року |

Кількість населення (тис. чол.) | Частка міського населення (в %) | Кількість міського населення (тис. чол.) | Кількість сільського населення (тис. чол.) | Середня густота населення (чол./км2)

Україна | 51 334 | 67 | 3 4221 | 17 113 | 85,03

Івано-Франківська область | 1 467,4 | 43,8 | 642,1 | 825,0 | 105,5

Коломийський район (без м.Коломия) | 103,6 | 46,0 | 12,9 | 90,7 | 172,3

м.Коломия | 68,7 | 100 | 68,7 | -

Чисельність населення селищ міського типу Коломийського району станом на 1.01.2006 року становить:

смт. Отинія – 5,3 тис. чол., смт. Гвіздень – 2,1 тис. чол., смт. Печеніжин – 5,5 тис. чол.

Кількість населення найбільше залежить від природного приросту, але наклали свій відбиток епідемії, війни, міграції населення. На протязі Х-ХХ століть [2]

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ РЕКРЕАЦІЇ РАЙОНУ

3.1. Культові споруди

Християнство почало поширюватись в Галичині ще в Х столітті. В 1215 році в Іспанії був заснований католицький орден домініканців. З часом його діяльність розповсюдилася по всій Європі і просувалася далі на схід. В 1246 році в Коломиї був заснований перший домініканський монастир, який проіснував до початку XV ст. Пізніше, в 1413 році король Владислав Ягайлончик заклав в місті замість старого, новий монастир. На той час це була найбільша храмова споруда на землі Галичини. Але під час одного з найжорстокіших нападів турків і татар в 1589 році на Коломию, він був знищений, монахи були порубані ,а їхні тіла повішені на монастирських мурах. В 1627 році, вже на новому місці, в районі теперішньої ратуші будується монастир, який проіснував до 1788 року. Після ліквідації ордену монастир був закритий, а на його місці, в 1855 році була збудована греко-католицька церква Святого Архистратига Михаїла. Ця споруда в майже незміненому вигляді дійшла до наших днів. Авторами іконостасу церкви та образів були відомий український художник К. Устиянович та угорський – Міклош. Відразу церква стала осередком духовного та національно-культурного розвитку українців Коломиї. Настінні розписи храму виконувалися в декілька етапів коломийським митцем В. Крицінським. У 1885 та 1892 роках при виконанні розписів йому допомагали викладачі гончарної школи С.М. Дубицький та С.М. Дачинський. Тоді були створені образи Христа Благословляючого, чотирьох євангелістів, хор ангелів. На сторожі віри та національної культури стояли церковні братства, які діяли при храмі. Серед них: “Братство Святого Архистратига Михаїла”, жіноче “Братство Пресвятої Родини”, “ Братство святого апостола Петра”. Найдовше проіснувало “Братство Пресвятої Родини”, основу якого складали коломийські жінки – парафіянки церкви Святого Архистратига Михаїла. Братство проіснувало аж до 9 вересня 1955 року.

В радянські часи церква була піддана гонінням. В 1946 році Сталін видав розпорядження про ліквідацію греко-католицьких храмів. З цього часу на Україні починають закривати греко-католицькі церкви, переслідувати священиків. За розпорядженням місцевих органів радянської влади діяльність церкви була припинена,