Сьогодні в Коломиї налічується понад 20 культових споруд різних релігійних конфесій. Це свідчить про толерантність віруючих Коломиї, а також про те, що кожен може вибрати свою дорогу до Бога.

3.2. Коломийський музей Гуцульщини та Прикарпаття як екскурсійний об’єкт в місті Коломия. Його значення

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих мистецько-культурних закладів Івано-Франківської області.

Ідея створення музею в Коломиї виникла у середови-щі прогресивної інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком. Проте його органі-зація була розпочата через багато років. 13 листопада \ 1926 року на засіданні управи товариства «Народний у. дім» було розглянуто план створення музею, розробле-ний В. Кобринським, затверджено його статут та наз-ву — «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори това-риства «Народний дім» затвердили рішення управи. Ор-ганізація музею була доручена Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.

Спочатку експозиція містилася у маленькій гардероб-ній театрального залу «Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Бага-то цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше наді-йшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гар-матія та інших.

Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося пи-тання про офіційне відкриття музею. Але панівна вер-хівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток україн-ської культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.

Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний дім», в організа-ційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій — музейний архів та бібліотека.

У роботі музею виникали великі труднощі. Він вва-жався громадською установою, створеною на добровіль-них засадах. Чіткої системи в роботі не було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень, у неділю, музей був відкритий для відвідуван-ня. Але й за таких умов існування національна культур-на установа була небажана панівним колам. У 1937 ро-ці їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.

Після возз'єднання західноукраїнських земель з Ук-раїнською РСР у 1939 році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою, дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в культурному житті народу.

Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники пограбували та знищили найцін-ніші експонати. Повернення до нормальної діяльності музею почалося з перших днів після визволення При-карпаття у 1944 році.

У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцуль-ського мистецтва, етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило про-філь закладу.

До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.

З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції музею нарахову-ють близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це насамперед комплекси чо-ловічого та жіночого одягу з різних сіл Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.

У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за ком-позиційним вирішенням, орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер'єрних тканин — запасок, поясів, хус-ток, переміток, верет, скатертей.

Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання, багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання, характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко пред-ставлені декоративні тканини, килими, вишивки ра-дянського періоду з усіх основних осередків. Це, зокре-ма, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І. Гор-бової, Р. І. Гербового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М. Джуранюка та ін.

Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Дер-жавної премії імені Т. Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.

Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними візерунками: «кривий», «очктий», «російський», «лопатковий», «вуставковий» та ін.

Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР Г. Ю. Герасимович з міста Ко-сова та П. Ф. Клим з села Виженка Вижницького райо-ну Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.

У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасно-го одягу Г. Г. Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою гуцульського одягу, орнаменти-ку ткацтва та його колірне багатство.

Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією поширеного на Гуцульщині виду народного