прагнення людини до запобігання хвороби, до дбайливого й вимогливого ставлення до свого організму, його можливостей і резервів є основою активного й плідного довголіття. У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я стан здоро-в'ї людини визначається як «стан фізичного, душевного й соціа-льного благополуччя». Воно залежить не тільки і не стільки від біологічних, генетичних і психофізіологічних задатків людини, а й від її культури, що включає різні способи реалізації соціальних та природних сил індивіда. Тому збереження й відновлення здоров'я перебувають у прямій залежності від рівня культури особистості.
Ставлення людини до внутрішнього світу в розумінні його фор-мування й розвитку, пізнання самого себе, а також до світу зов-нішнього — природи, суспільства, інших людей свідчить про рівень її культури. Водночас і сама культура визначає глибину цього став-лення; саме в цих стосунках відбиваються всі властивості, здібності й якості людини.
Поняття «культура здоров'я» можна сформулювати як певний рівень медично-валеологічної грамотності населення, стан соціаль-ного благополуччя, ступінь розвитку творчих сил, фізичних, пси-хічних і розумових здібностей людини, виражених в організації її життєдіяльності, у ставленні до самої себе, інших людей, до при-роди.
Основним критерієм культури здоров'я є стан оптимальної відповідності, гармонії між біологічним, психологічним і соціаль-ним у житті й діяльності людини.
Рівень соціального благополуччя відіграє важливу роль у збере-женні й зміцненні здоров'я. Чим він вищий, тим менша можливість виникнення факторів, що призводять до захворювання. З 1991 р. в Україні спостерігається негативний приріст населення, збільшилась смертність у працездатному віці. Серед причин смерті на пер-шому місці стоять нещасні випадки, отруєння, травми, далі йдуть захворювання серцево-судинної системи. До того ж чоловіків гине в кілька разів більше, ніж жінок.
Незадовільні житлово-побутові умови, безробіття, недодержання оптимальних умов праці, низький рівень заробітної плати й нерегулярність її одержання й імовірність позбавлення роботи, невпевненість у завтрашньому дні при-зводять людину до стану пост-ійного внутрішнього напружен-ня, стресу, який спричинює по-рушення діяльності нервової си-стеми, дисбаланс усього органі-зму. Водночас формування здо-рового психологічного клімату на роботі, здорових гармонійних родинних стосунків, культури спілкування, культури міжособистісних взаємин, вироблення соціальної активності, активної життєвої позиції ведуть до запо-бігання факторам ризику, які спричинюють хворобу, де голов-ним є психосоціальний стрес.
Стресові стани є стимулюю-чими факторами в генезисі практично всіх захворювань, відбиваються на розвиткові здат-ності протистояти різним хво-робам, знижують адаптаційні можливості організму.
Хвороба — це наслідок по-рушення правильних взаємо-зв'язків зовнішнього середови-ща й організму. Розробка коре-гуючих заходів, спрямованих на відновлення цих взаємозв'язків оптимізацією середовища й по-шуком адекватних форм життє-діяльності з урахуванням інди-відуальних особливостей люди-ни, є одним із завдань валеології — науки про здоров'я.; Цим питанням треба приділяти на-лежну увагу в усіх навчально-ви-ховних закладах.
Загальновідомо, що для збе-реження й зміцнення здоров'я необхідні рухова активність, повноцінне харчування, додер-жання режиму праці, відсутність шкідливих звичок. Але додержу-ють цих правил одиниці. Це свідчить про низький рівень культури населення. Змушувати людину вести здоровий спосіб життя неможливо, але прищеп-лювати, виховувати культуру здоров'я необхідно. Саме вищий навчальний заклад, незалежно від його спрямова-ності, є тим центром, де фор-мування культури здоров'я, валеологічного світогляду студен-тів — майбутніх фахівців, керівників виробництв, працівників науково-дослідних інститутів, педагогів є першочерговою справою. Людина з вищою осві-тою, яка має високий рівень культури здоров'я, є пропаган-дистом здорового способу життя, власним прикладом доводя-чи дієвість здобутих знань і вмінь.
Медично-валеологічна підго-товка необхідна передусім соціальному-педа-гогові, майбутньому вчителеві у зв'язку із зростаючим поширен-ням захворювань, спричинених шкідливими звичками, соціаль-ними факторами. Від уміння педагога адаптувати для сприй-мання дітьми й підлітками здо-бутих знань багато в чому зале-жить стан їх здоров'я.
Запобігання стресам, депре-сіям, алкоголізму, СНІДу, вене-ричним захворюванням, профі-лактика наркоманії і токсико-манії, пропаганда здорового спо-собу життя вимагають не тільки сучасних наукових знань, а й глибокого розуміння та практичного опанування сучасними формами і методиками про-світницької діяльності.
Разом із тим проблема здорового способу життя зумовлена процесами глибокої соціальної трансформації та перетворень, які відбуваються в сучасному українському суспільстві. Психологічна напруга, нестабільність, апатія цинізм – ось одні з чинників, що ведуть до нездорового способу життя. Тому сьогодні існує гостра потреба педагогічного осмислення та аналізу системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя.
Що до походження самої проблеми та її історії треба зазначити, що коло питань « соціальний інститут – здоровий спосіб життя » існує давно. Так німецький соціолог С. Нойман у роботі « суспільна турбота про здоровя » указує на необхідність пошуку зв’язків медицини іншими соціальними інститутами, оскільки соціальний статус людини відображає її спосіб життя, який не завжди є здоровим. Захист здоровя людини - прерогатива не лише медицини. У суспільстві треба налагодити цілу систему зв’язків між соціальними інститутами, яка могла б контролювати та корегувати рівень здоровя людей згідно різного соціального походження та пропаганду вати здоровий спосіб життя серед різних верств населення.
Загалом проблемами здорового способу життя займалися науковці в різних галузях науки. Висвітленню сутності проблеми здоровя та різних аспектів здорового способу життя присвячені дослідження філософів, педагогів, соціологів, М. М. Амосова, Е. Г. Булич, Г. І. Власик, а також психолого-педагогічні дослідження Г. К. Зайцева, В. М. Оржаховської, Л. Г. Татарникової.
Так проблему здорового способу життя в педагогічному аспекті досліджувала О. В Вакуленко. Вона виділила основні принципи з формування здорового способу життя, такі як принцип партнерства, що потребує координованої діяльності всіх зацікавлених сторін: урядів, секторів охорони здоров’я та інших суспільних і економічних секторів, недержавних організацій, місцевої влади, промисловості та засобів масової комунікації, а також принцип пристосування цієї діяльності (проектів,