Одним з найзручніших для подорожей регіонів середньовічної Європи був Південь, де відроджувалися давньоримські міста, засновувалися та розросталися нові поселення; гостинність тут, в Італії, поступово ставала прибутковим бізнесом, і створені “Союзи господарів готелів” почали складати правила для себе і своїх гостей. У 1282 р. керуючі готелями міста Флоренції в Італії заснували професійну гільдію – асоціацію, метою якої було надання допомоги їх бізнесу. Готелі належали місту, яке здавало їх в оренду тому, хто запропонує більшу платню. Вибір здійснювався у формі аукціону. Вочевидь, належати до гільдії було вигідно, оскільки в 1290 р. вона нараховувала 86 членів.

З ХІV – ХV ст. по всій Європі почали створюватись постоялі двори і таверни; тут мандрівникам надавали мінімум бажаних послуг, умови проживання були малокомфортними; проте існування цих закладів на шляхах не лише було наслідком збільшення кількості подорожуючих, але й, у свою чергу, сприяло подальшому збільшенню людей, що вирушали в дорогу, оскільки зменшувало ризик загинути чи захворіти під час мандрівки.

Типові дорожні готелі мали на першому поверсі таверну і стайню, службові та господарчі приміщення, а на верхніх поверхах кімнати для гостей, вікна яких виходили на внутрішнє подвір'я, де проводились театральні вистави.

Притулки на гірських дорогах ставили в обов’язки наглядачів дзвонити в дзвони під час снігопадів і туманів, таким чином вказуючи дорогу мандрівникам до житла. Часто наглядачі притулків виконували функції провідників.

У ранньому Середньовіччі зберігались, ще з часів Римської епохи, традиції подорожей з метою оздоровлення. Відомими курортами того часу були Пломб’єр-ле-Бен (Франція) і Ахен (Земля Північний Рейн-Вестфалія, ФРН) – улюблене місце відпочинку імператора Карла Великого, де він мав свою резиденцію. З XIII ст. почала відроджуватися популярність відомих з давнини мінеральних джерел Абано-Терме (Італія), Спа (сучасна Бельгія), Котре (Франція), які поступово переходили у власність монастирів. З середини XIV ст. стали функціонувати курорти Карлсбад (сучасні Карлові Вари, Чеська Республіка), який став популярним завдяки підтримці королів і вельмож, а також Бадон (сучасний Баден-Баден, Земля Баден-Вюртемберг, ФРН).

Розвиткові системи гостинності сприяли в Середні віки чисельні ярмарки, свята, карнавали. Кожний університет, цех (об'єднання ремісників), соціальна верства мали свої свята, деякі з яких перетворювалися на пишні багатолюдні шоу, що привертало увагу не лише земляків, але й іноземців. До числа таких популярних видовищ відносились і лицарські турніри, які з’явилися у ІХ – Х ст., – ритуалізовані поєдинки лицарів, які з часом все більше перетворювалися на театралізовані вистави, і на які збиралися люди з різних міст та регіонів для участі та спостереження за учасниками.

Ще у XI ст. був створений перший з уславлених згодом університетів Європи – Болонський (Італія). У XII ст. засновані Оксфорд (Великобританія) і Сорбонна (Франція). Останній отримав назву від імені духівника Людовіка IX Святого – Роберта де Сорбона, який заснував спочатку богословську школу, на базі якої і виник університет. В ХШ ст. Париж називали “містом науки”, “Новими Афінами”.

В XIII ст. з’явилися університети в Кембриджі, Падуї, Неаполі, Лісабоні, Тулузі; у XIV ст. у Кельні, Римі, Відні, Празі, Кракові, і до кінця століття їх кількість у Європі сягнула сорока.

Практично в усіх країнах Європи офіційною мовою була латина, нею ж велося й викладання в університетах, що спрощувало спілкування між студентами і викладачами з різних країн. Студенти часто-густо переходили з одного університету до іншого, ставлячи за мету прослухати курс лекцій ще одного відомого вченого або богослова. Так стали звичайним явищем на дорогах Європи “мандрівні студенти”. Поява університетів сприяла відродженню та розвиткові освітніх подорожей.

Майже в усій Європі в університетах формувалися структури факультетів і “націй”. Молодший факультет мав “нації”, тобто земляцтва, що об’єднували студентів, які прибули в даний університет з одного міста або країни.

Три старші факультети – технологічний, права і медичний – “націй” не мали, оскільки студентів там навчалось небагато.

Найкращим медичним навчальним закладом вважалась медична школа в Салєрно (Сицилія). Побутувала версія, що засновниками Салєрнського університету були латинянин, грек, араб та іудей, що підкреслювало інтернаціональний характер цього навчального закладу. Саме тут була написана середньовічна медична енциклопедія “Салєрнський кодекс” Арнольдом да Вілановою.

Найпопулярнішим в Європі був Болонський університет, саме він першим почав називатися Alma mater studiorum (мати – годувальниця знань). В цьому університеті завершив свою освіту, отримав ступінь доктора філософських наук, а потім став його ректором в 1481-1482 рр. наш земляк Юрій Дрогобич. Він був родом зі Львова, спочатку закінчив Краківський університет, потім вдосконалював свою освіту в Угорщині, далі вивчав медицину і астрономію в Падуанському університеті, де зустрічав своїх земляків, що свідчило про космополітичність студентського життя в середньовічній Європі, поширеність освітніх подорожей, навіть на дуже великі відстані (з Русі до Італії, за тодішнього рівня розвитку інфраструктури подорожей!).

Завдяки поширенню з кінця XIV ст. латинських шкіл на українських землях (насамперед, у Галичині), кількість студентів-вихідців з цих земель швидко зростала у наступні столітття в університетах Європи — в Празі, Падуї, Болоньї, Віттенберзі, Базелі, Лейдені. Звичайно, одним з улюблених місць навчання руських студентів був Краків, резиденція короля Польщі і Великого князя Литовського, місто, яке знаходилось недалеко від руських земель. Протягом XV ст. у знаменитому Краківському університеті було 73 слухачі зі Львова, 28 – з Перемишля, 21 – з Ярослава, 21 – з Сянока, 18 – з Преворська, 6 – з Самбора, 3