В подальші роки італійський мореплавець Амеріго Веспуччі довів, що відкриті Колумбом землі – новий материк. Описи подорожей Амеріго Веспуччі до нової землі викликали в Європі великий інтерес, і новий материк було названо іменем Амеріго – Америка.

Світова слава прийшла до А.Веспуччі після опублікованих в 1503 і 1504 рр. листів, в яких красномовно описувались відкриті землі, їх флора і фауна, життя місцевого населення. Ці листи були перекладені на декілька європейських мов.

Назва нового материка з’явилась з легкої руки Мартіна Вальдземюллера, який опублікував у 1507 р. книгу “Вступ до космографії”, де були вміщені вищевказані листи Амеріго Веспуччі, і Вальдземюллер запропонував назвати нові землі – “Землі Америго”, а потім за цими землями закріпилася назва Америка.

У 1519-1522 рр. іспанці здійснили одну з найбільш сміливих і ризикованих подорожей з метою досягти Азії західним шляхом. Очолював цю експедицію досвідчений мореплавець Фернандо Магеллан.

Флотилія з п’яти кораблів перетнула Атлантичний океан, Магеллан вів флот вздовж берегів Південної Америки, поки не відкрив протоку на Захід, яку пізніше назвали Магеллановою. Через цю протоку кораблі вийшли в новий океан. Погода під час 4-місячної подорожі була тихою, і океан назвали Тихим. Нарешті флотилія дісталась до Філіппінських островів. Тут в сутичці з місцевим населенням Магеллан загинув. Із п’яти кораблів на батьківщину повернувся один. Перша кругосвітня подорож остаточно довела, що Земля – куля.

В наступні століття був повністю загарбаний Американський континент, а його землі були перетворені в колонії, в основному іспанські та португальські.

Пізніше, після відкриття європейцями цивілізацій інків, стало відомо про високорозвинену інфраструктуру “імперії інків”, де якість доріг дозволяла здійснювати подорожі на далекі відстані. В імперії існували дві головні дороги, паралельні одна одній, так звані “імператорські”. Перша йшла вздовж узбережжя, а друга – в горах.

Одна з доріг, завдовжки 5000 км до початку XX ст. була найдовшою дорогою на планеті. Недарма інків називали римлянами Нового Світу, адже їх дороги були якісними зразками інженерно-будівничого мистецтва. Найбільш грандіозне дорожнє будівництво велось на рубежі ХV – ХVІ століть.

Дороги інків були досить міцними, з тунелями, гірськими серпантинами, а ширина їх на деяких відрізках була такою, що поруч могли проїхати шість вершників. Для підтримання в порядку доріг існували спеціальні служби з посадами управляючих і наглядачів доріг. Певний внесок у дослідження нових земель зробили конкістадори, серед особливо яскравих їх представників слід назвати Франсіско Пісарро (близько 1475-1541) та Ернана Кортеса (1485-1547). Пісарро відкрив частину узбережжя Південної Америки, дослідив Західні Кордильєри, заснував міста Ліму та Трухільо. Кортес освоював територію Мексики та Каліфорнії. Але діяльність конкістадорів завдала великі збитки культурі корінного населення – індіанців. Зустріч двох світів принесла величезні багатства європейцям і обернулась трагедією для самобутніх індіанських цивілізацій.

Великі географічні відкриття призвели до нечуваного розширення торгівлі. Встановились зв’язки між окремими материками – виникла світова торгівля. Торгівля з колоніями зосереджувалась в портах Нідерландів, Португалії та Англії. Головним центром світової торгівлі став великий порт в Нідерландах – Антверпен.

4.3. Подорожі в Росії в ХV – ХVІІ століттях

До XVI ст. Росія, або, як її тоді називали в Європі – Московія, була загадковою країною для іноземців. Але, починаючи з XVI ст., Росію частіше відвідують іноземці, які залишили після своїх подорожей описи, або спогади про Московію. Серед них найбільш повними і найпопулярнішими в Європі були описи Олеарія і Таннера, які відносяться вже до XVII ст. Олеарій ось як характеризував столицю Росії: “Здалеку Москва справляла вигідне враження на мандрівника своїми численними церквами і білими стінами Кремля... Вид на Москву здалеку є одним з найпрекрасніших відносно величі міста, але зачарування ним швидко зникає, як тільки мандрівник потрапляє у саме місто. Йому потрапляють на очі брудні вулиці, безліч маленьких бідних будинків. Місто, яке здалеку бачиться, як величний Єрусалим, всередині є бідним Віфлеємом”. Дороги в місті були вимощені дошками, а здебільшого зовсім не мощеними нічим, і в погану погоду люди в’язли в багнюці по коліна. Низький рівень комфорту для подорожуючих дуже розчаровував іноземців. Адже в Європі, а саме в Угорщині, вже в XV ст. були запроваджені поштові карети, які згодом стали улюбленим засобом пересування західних мандрівників.

В Росії інфраструктура розвивалась повільніше, ніж у Європі. Відомо, що в Московїї з ХІІ-ХІV ст. існували постоялі двори, які тоді називались “ямами” (звідси і назва візника-працівника цього закладу – “ямщик”). Ці “ями” розміщувались вздовж шляхів, на відстані кінного переходу. В XV ст. в Росії вже існував Ямський приказ – централізований державний заклад (одне з “міністерств” тодішнього царського уряду), який відав організацією перевезень, службою ямщиків по всій країні.

Як повідомляє в своїх “Записках про Московію” (1549 р.) німецький дипломат барон Герберштейн, для іноземців існували в Росії гостинні двори. Вони відрізнялись від постоялих дворів більшим комфортом. Крім розміщення і харчування гостям надавалась можливість здійснювати комерційні справи.

У великих містах гостинні двори обносилися стінами з вежами та в’їздними воротами для більшого спокою постояльців. І поземці розселялись в гостинних дворах згідно національності.

Так, у Москві в ХV – ХVІІ ст. були побудовані “англійський”, “грецький”, “вірменський”, а в Новгороді “німецький” і “голландський” гостинні двори. В Європі аналогів гостинних дворів не було. Східними аналогами російських гостинних дворів були караван-сараї.

В 1582 р. у складі російського