В 1598 р. Києво-Печерський монастир отримав статус Лаври, яка стала в подальшому одним із важливих центрів прочанства вже не лише України, але й усього православного світу. Києво-Печерська Лавра мала для обслуговування прочан у XVII ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та “гостинні будинки”, своєрідні готелі для прочан. Місцями прочанства на Русі були також Успенський Почаївський монастир, Троїце-Сергієва обитель, Введенська Козельська Оптіна пустинь та Валаам.

В Московії ХV – ХVІ ст. активно шукали нові шляхи до Індії та Китаю. Це, здебільшого, були сухопутні та морські експедиції.

Подорож тверського купця Афанасія Нікітіна почалася влітку 1466 року. З Твері він вирушив вниз по Волзі до Каспійського моря. Далі основними пунктами його подорожі були Дербент, Баку, звідки по Каспійському морю він потрапив до Персії, перетнувши яку, в Ормузі сів на корабель, який привіз його до Індії, де Афанасій Нікітін пробув майже три роки. Весною 1472 р. Нікітін вирушив до рідної землі. Перетнувши Аравійське море, прибув до Ормуза, перетнув Персію і направився в Малу Азію, потрапивши через Східну Анатолію до турецького міста Трапезунд. Там він сів на корабель до Кафи (сучасна Феодосія), перетнув третє море – Чорне. Потім по Дніпру через Київ мандрівник вирушив до Смоленська, але, не дійшовши до нього, помер.

Афанасій Нікітін – перший з росіян, хто описав Південну і Південно-Східну Азію від Уралу до Китаю.

В результаті походів Єрмака у 80-х рр. XVI ст. до Росії приєдналася Сибірська земля. Були засновані нові міста.

Іван Москвін у 1639-1642 р. здійснив подорож від Якутська до узбережжя Охотського моря.

У 1648 р. Семен Дежнєв відкрив протоку, яка розділяє Америку і Азію.

В кінці XV – на початку XVI ст. в Москві з’явились перші путівники-дорожники, в яких були вказані відстані між великими населеними пунктами. Серед них найцікавішими були дорожники Півночі та Уралу. На основі подібних дорожників був складений в 1497 р. перший “Чертеж Русского государства” (карта), для роботи над яким були запрошені італійці.

В XVI ст. відбувалося освоєння росіянами Сибіру та Далекого Сходу, в цей час було закладено міста: Тюмень (1586), Тобольськ (1587), Березов (1593), Сургут (1594), Верхотур’є (1598), на початку XVII ст. Томськ (1619), Красноярськ (1628), Якутськ (1632), а у 1639 р. росіяни вийшли до берегів Тихого океану.

Важливим елементом подорожей було складання карт. Російська картографія від самого початку свого існування була державним надбанням. На Русі карти називались “вертежами”, один із перших – “Большой чертеж по всему Московському государству” – був створений на рубежі ХVІ – ХVІІ століть.

В 1613 р. Гессель Гертіс віддрукував географічну карту всієї Росії, за кресленням Федора Годунова.

У 1627 р. складена “Книга к большому вертежу”, яка вміщувала коментарій до загальної карти, де був перелік міст і деякі етнографічні дані. В цілому це був дорожній атлас території від Дніпра до Обі з заходу на схід, і від Лапландії до Бухари з півночі на південь.

Найбільш видатним твором російської картографії того періоду вважається перший географічний атлас “Чертежная книга Сибири”, складений Ремезовим у 1701 р., який вміщував 23 карти, складені згідно матеріалів російських першопроходців.

4.4. Нові складові у сфері гостинності в ХV – ХVІ століттях

У XVI ст. в Англії поширилися таверни для простолюдинів, вони називались ординарними; в них за загальним сто-лом подавали чергові страви за фіксованою ціною. Постоялі двори в континентальній Європі поступались англійським по всім показникам. Навіть у ті часи, коли мандрівники були невибагливими до комфорту, більшість британців, подорожуючи Європою, вжахались від умов проживання в постоялих дворах, які були просто убогими в порівнянні з британськими.

В Англії у XVI ст. улюбленим видом транспорту для пересування на далекі відстані суходолом стала поштова карета. По дорозі поштова карета робила декілька зупинок у придорожніх тавернах або постоялих дворах, які в подальшому стали називатися поштовими станціями.

Серед інших закладів у системі гостинності можна назвати кав’ярні, які з’явились у XVI ст. у Венеції, де можна було випити чашечку кави та поспілкуватись. Кав’ярні з’явились в Європі завдяки успішній торгівлі зі Сходом і перейняттю європейцями деяких східних традицій. Після XVII ст. чай та кава стають традиційними гарячими напоями у Європі, спочатку в заможних домах, а потім і серед інших верств населення.

У 1528 р. Іспанія зустрічала конкістадора Ернана Кортеса. Серед дивних речей, привезених ним з Нового Світу, були дорогоцінні какао-боби і дарований ацтеками секрет приготування пряного какао-напою, що відновлював сили. Так почалася історія шоколаду – продукту, що довгий час залишався привілеєм королів і знаті. “Тільки багатий і благородний міг дозволити собі пити шоколад”, – писав у XVI ст. іспанський історик Овієдо. Аристократія обожнювала французькі “Бутіки гарячого шоколаду” і англійські “Шоколадні будинки”.

Першим закладом ресторанного типу вважається Tour d’Argent що відкрився в Парижі у 1533 р. і протягом століть залишався унікальним у своєму роді закладом.

4.5. Основні види та значення подорожей в XV – XVI століттях

Підводячи підсумки викладеного вище, можемо сказати, що існували наступні види подорожей:

морські дослідницькі експедиції, які носили організований характер;

військові походи;

пізнавальні мандрівки;

розважальні;

прочанство, яке носило як стихійний, так і організований характер;

дипломатичні місії політичних та релігійних діячів;

мандрівки з метою оздоровлення;

мандрівки