Ще в І ст. до н.е. у Римській імперії виникли постійні державні подвір’я, які знаходились одне від одного на відстані дня їзди на коні. Вони, як правило, розташовувалися в містах і на головних шляхах, по яких пересувалися кур’єри та державні службовці з Риму аж до Малої Азії та Галії. Деякі багаті землевласники Римської імперії будували на кордонах своїх володінь власні постоялі двори. В провінціях і у Римі з’явились перші готелі, які складали цілий комплекс з садом, басейном у внутрішньому дворі, залом для зустрічі високих гостей і окремими кімнатами. У римлян існувала певна класифікація готелів: для плебеїв – стабулярії, для патриціїв – мансіонеси. Цікаво, що власники давньоримських постоялих дворів, на відміну від по-дальших часів, були обмежені в таких громадянських правах, як право служити в армії, порушувати справу в суді, приносити присягу і виступати у якості опікунів чужих дітей. Коротше кажучи, моральні засади будь-якої особи, що займалась цим бізнесом, автоматично ставились під сумнів. Римляни будували готелі, щоб відшкодувати витрати на будівництво доріг. Якщо дозволяли клімат і рівень достатку, подорожуючі возили з собою власні шатра, де ночували і харчувались.

Особливо славились римські банкети, які влаштовувала знать. Для заможних римських громадян організовувались своєрідні “ресторани” у трактирах; дуже популярними був, наприклад, заклад римського трактирника Секвіля Локарта. Римські кухарі вважалися міською елітою і нагороджувались гучними титулами. За часів правління імператора Адріана (117-138 р. н.е.) римські кулінари заснували на Палатинському пагорбі свою власну Академію кулінарного мистецтва.

Ще з IV – V ст. н. є. в давньогрецьких містах з’явилися приватні та державні публічні лазні й купальні, де за певну плату клієнти могли користуватися приміщеннями для переодягання, приймати холодні та гарячі ванни, а також відвідувати кімнати з паром у чоловічих та жіночих відділеннях. Мешканцям Риму крім звичайних ванн з холодною і гарячою водою у термах надавались морські та цілющі ванни. За додаткову плату клієнту пропонувались послуги банного служителя, який крім миття натирав клієнта особливими есенціями, подавав йому різні ласощі та напої. Пізніше терми перетворилися у своєрідні клуби, в яких збиралась велика кількість людей, тому їх будували великими за розмірами.

Найбільшими у Римі були терми Каракали, побудовані у III ст. н.е. Крім традиційних складових ці терми мали зали для спортивних занять. Головне приміщення було оточене великим двором з численними додатковими приміщеннями.

Відвідання терм у стародавньому Римі перетворилося із звичайної процедури очищення тіла в одну з форм дозвілля. Тобто публічні терми Рима виконували функції спортивних, громадсько-культурних і розважальних закладів. За часів правління Калігули (IV ст. н.е.) римські лазні працювали цілодобово. При термах були розкішні банкетні зали і кімнати для обідів, де влаштовувались інтимні зустрічі, ділові переговори, а також і багатолюдні бенкети, які проходили з таким розмахом, що уряд вимушений був прийняти закони, які обмежували розкіш і витрати римлян на їжу і вино.

В І – II ст. н. є. у Римі були популярними подорожі з метою оздоровлення. Цьому сприяло вивчення цілющих властивостей природних джерел і місцевостей з унікальним кліматом, розвиток медицини і добрі, відносно безпечні дороги. Завдяки цим чинникам з'явилися курорти. Одним із найдавніших курортів вважається Санкт-Моріц, де археологи знайшли залишки капітальних будівель на джерелах вуглекислих вод періоду бронзового віку. На місцях виходу цілющих джерел будувалися храми, а використання цілющої води ставало елементом релігійного культу.

Географія курортів стародавнього світу була досить широкою. В Греції славились курорти в містах Епідавр і Кос, де знаходились найвідоміші святилища Асклепія, грецького бога медицини. Саме там була заснована Гіппократом у V – ІV ст. до н.е. відома школа лікарів.

Також у стародавньому світі курортним регіоном вважався Єгипет, там лікували туберкульоз. Залишки курортів часів римського панування можна зустріти в районах сучасних курортів Болгарії, Румунії, Югославії, Швейцарії, Австрії, Угорщини, Німеччини, Франції, Туреччини. На північному заході гір Шварцвальд у Німеччині знаходяться термальні радонові джерела, саме тут з 220 р. н.е. розташовувався римський гарнізон і великий курорт під назвою Цивитас Аврелія Аквензіс. У III ст. цей бальнеологічний курорт був зруйнований і знову почав функціонувати лише у XIV ст. під назвою Бадон, а у 1931 р. був перейменований у Баден-Баден.

Також популярними для римлян були курорти в районі Будапешта. З І ст. до н. є. на цій території існувало римське поселення Аквінкум, де функціонувало 5 військових і 6 публічних терм. Курорти також існували на узбережжі озера Балатон і Неаполітанської затоки. Найвідомішим кліматично-бальнеологічним курортом була Іск’я, описана у творах Стратона і Плінія Старшого. В курортних місцевостях будували свої вілли багаті римляни та імператори.

Удосконаленню інфраструктури для подорожуючих сприяли свята і видовища античності. У IV ст. до н.е. в давньогрецькому місті Олімпія зародились Олімпійські ігри, які поступово з культових перетворилися на великий унікальний захід спортивного і культурного життя не тільки Греції. Під час олімпійських ігор припинялись війни, і священний мир охороняв усіх учасників та гостей змагань.

В містах, де організовувались Ігри, розвивалась мережа різних послуг для гостей. Відновлювались публічні лазні, виникали тимчасові, або будувались постійні заклади харчування, розміщення та розваг.

Олімпійські ігри сприяли