віри та культури, який австрійська влада ліквідувала у 1780 р. Сама споруда описана А.Могильницьким в поемі “Скит Манявський”. Далі маршрут проліг через села Битків, Пнів, де він оглянув руїни Пнівського замку. Після їх оглядин Я.Головацький подався через містечка Надвірна, Делятин, Ланчин, вздовж р. Прут, до м. Коломиї. Цього разу до Коломиї він прибув з іншого боку, пройшовши бойківсько-гуцульським етнографічним прикордонням і південно-західною межею Покуття тільки в деяких місцях заглиблюючись у гори долинами річок Лімниці, Солотвинської і Надвірнянської Бистриць та Прута. В Коломиї мав зустріч з М.Верещинським та Г.Ількевичем. Хочеться відмітити про те, що Г.Ількевич починаючи з 1820 року щорічно здійснював мандрівки не тільки по Галичині, але і на Волинь (р. Буг), де збирав етнографічний матеріал, який пізніше друкувався Головацьким [264]. Далі через с. Хотимир, Я.Головацький мандрує вверх по течії р. Дністер до с. Нижніва, потім до Монастириська, Підгайців, з Бережан, Поморян і Богутина дістався до Золочева, а звідти найнятою підводою заїхав до батьків у с. Чепелі. Тут він провів решта своїх канікул.
Після них Я.Головацький вирішив податися для продовження навчання в Угорщину. Крім того, ця подорож приваблювала його, щей тим, що він хотів краще пізнати українців південно-західної частини Галичини і Закарпаття. Маршрут його мандрівки проліг зі Львова через Городок, Гошани (тепер с. Градівка Городоцького р-ну, Львівської обл.), містечко Рудки до Самбора, а звідти - через Стару Сіль, Хирів, Волошинове, він заглибився в Карпати, до бойківсько-лемківського пограниччя. Далі дорога проходила Лемківщиною через містечка Лісько, Сянки, Риманів та села, що знаходилися на цій дорозі. Перейшовши с. Ольховець, Я.Головацький упродовж дороги мав можливість бачити закарпатських українців-лемків і словаків. Пізніше він добрався до словацького міста Кошиці, де протягом семестру навчався в місцевій академії. Тут він уважно вивчав мову і життя словаків, записав кілька словацьких пісень. Під час подорожі Я.Головацький познайомився з діячами слов’янського відродження ХІХ ст., зокрема, П.Шафариком. Прикарпатські дослідники “Руської трійці” В.Бурдуланюк та Б.Гаврилів з’ясували, що це знайомство суттєво сприяло виданню наприкінці 1836 р. перших в Галичині книжок українською мовою, “Русалки Дністрової”, “Галицьких приповідок і загадок”, “Вінка русинам на обжинки”. Дані збірки вийшли друком завдяки “фінансовій підтримці директора Коломийської окружної школи М.Верещинського”.
Варто зазначити, що “Русалка Дністрова” перевидавалась тричі. Вперше в 1910 р. у Тернополі, напередодні 100-річчя від дня народження М.Шашкевича, вдруге і втретє - у 1950 та 1972 рр. у Києві.
У березні 1835 р. Я.Головацький разом з двома товаришами пішки помандрував з м. Кошиць до м. Будапешта з метою продовження навчання в Будапештському університеті. Тут він познайомився з Я.Колларом та іншими вченими, увійшов у коло слов’янської студентської молоді. В цей період Я.Головацький спілкувався з представниками передової західно і південно-слов'янської інтелігенції, які виношували плани щодо національно-культурного розвитку своїх народів та втілення ідеї слов'янської єдності.
Після успішного закінчення літнього семестру в Будапештському університеті Я.Головацький вирішив повернутися до Львова. У наплечнику (рюкзак – авт.) він ніс книжки, подаровані слов’янськими друзями, зокрема збірник словацьких народних пісень, виданий Я.Колларом.
В м. Ужгороді Я.Головацький завітав до М.Лучкая, автора граматики слов’яно-руської мови, в якій як зразки народної мови наводилися записані фольклорні матеріали. Граматика М.Лучкая служила для “Руської трійці” головним джерелом народної культури закарпатських українців. М.Лучкай допоміг Я.Головацькому скласти маршрут до Галичини для того, щоб мандрівник міг краще познайомитися з українським Закарпаттям.
Його маршрут проліг через усе Закарпаття з заходу на схід - спочатку у підгірській його частині через села Середнє, Мідяниця, Горінчове, Лопухів (тепер - Тячівський р-н, Закарпатської обл.), а звідти повертав на північний схід у гори. Тут він пройшов однією з найменш заселених місцевостей гірського Закарпаття в районі Усть-Чорної до далекого с. Мокра, а звідти через карпатський хребет до с. Зелена. Пізніше він продовжив свою мандрівку вниз за течією р. Бистриці, знову побував у с. Маняві і далі попрямував до м. Коломиї. Відпочивши у М.Верещинського, Я.Головацький подався через містечка Бучач, Микулинці, Тернопіль у своє рідне с. Чепелі.
Влітку 1836 р. відбулась спільна поїздка Я.Головацького з польським істориком і письменником А.Бельовським та художником В.Келесинським у Бескиди до скель і печер О.Довбуша поблизу с. Бубнище (тепер - Долинський р-н, Івано-Франківської обл.). Поїздка відбулася за маршрутом Львів - Стрий -Болехів, далі польовою дорогою через с. Тисів до Бубнища. Ця подорож мала конкретний науково-пізнавальний характер.
Після закінчення подорожі А.Бельовський зібрав багато народних переказів та легенд про скелі в с. Бубнищі і згодом надрукував статтю. До неї і було додане графічне зображення скель зроблене В.Келесинським.
Восени 1836 р. Я.Головацький знову побував у цій місцевості, але уже разом з братом Іваном. Їх метою було побачити загадкову пам’ятку старовини - скельні печери біля с. Розгірче (тепер - Стрийський р-н, Львівської обл.), де перед цим побував І.Вагилевич. Новим у цій подорожі був для Я.Головацького відрізок шляху із м. Стрия до с. Розгірче. Тут він спілкувався з місцевими жителями та збирав фольклорний матеріал.
В архівних матеріалах Я.Головацького знаходяться замітки і про інші його мандрівки у другій половині 30-х рр. XIX ст. Так, одна з них проходила через села Солонка Велика і Мала, Хоросно, Семенівка, Щирець, Добряни, Тернопілля, Комарно, Рудники, (тепер - Миколаївський р-н, Львівської обл.).
Інша мандрівка була присвячена обстеженню місцевості в поріччі р. Зубри і р. Дністра в нинішньому Миколаївському районі Львівської області. Я.Головацький побував у