Організація пластового табору потребувала значних організаційних заходів. Підготовчий етап включав складання плану, який до початку табору постійно вдосконалювався на основі набутого досвіду. При цьому враховувалися вік, стать учасників та різновид табору. Таким чином, кінцевий варіант плану таборування і, зокрема, виховної роботи в ньому, був побудований із урахуванням принципів педагогічної науки: науковості й доступності, систематичності й послідовності, зв’язку з практикою, колективного характеру навчання, індивідуальних особливостей тощо. Вся програма пластової підготовки в таборах мала бути готова за два місяці до початку його роботи і затверджена Верховною Пластовою Командою (наказ 10/15 від 1926 р.).

На той час вже існувала досить чітка структура виховно-вишкільних програм, що гарантувало високу якість виховної роботи під час пластового таборування. У залежності від складу учасників кожен табір ставив перед собою завдання підсумувати річну наполегливу працю пластуна над власним самовдосконаленням. Чергова пластова проба акумулювала всі його найвищі досягнення і давала можливість підвищити свій ступінь. Отож, у всіх пластових таборах існувала спеціальна система таких проб для підлітків 12-17 років.

Слід відзначити багатоступеневий рівень підготовки юнаків. Так, щоб стати пластуном-розвідником, підлітки 14-15 років, складаючи другу пластову пробу (перша проба складалася на ступінь пластуна-учасника), повинні були пройти іспит з табірництва (участь у таборуванні, будова шатра, майстрування табірного матрацу, будова одного типу польової кухні, куховарство, розпалювання ватри), з рятівництва (перев’язка, догляд за хворими, гігієна у польовому житті), з орієнтування, картографії, вимірювання, читання планів, з провідництва по своєму місту, околиці, з міжнародних рятівничих знаків, дороговказів, з уміння організувати і провести 4 бесіди біля ватри, в’язка із зав’язаними очима вузлів. Крім того, вони були зобов’язані регулярно займатися щонайменше одним зимовим і одним літнім видами спорту.

Ще більше ускладнювалися вимоги до третьої пластової проби, успішне складання якої дозволяло отримати ступінь “пластун – скоб”. Пластунам 16-17 років необхідно було досконало володіти навичками туристично-краєзнавчої роботи: розкладати намети та ватри різних типів, надавати першу долікарську допомогу, орієнтуватися на місцевості без мапи і з мапою, мати обізнаність з флорою та фауною свого краю, вміти приготувати їжу в польових умовах, в’язати понад двадцять видів вузлів та ін. О.Тисовський писав, що пластунам “треба обходитися без цвяхів, шруб, хоч найважливіші вузли - це вимога вже до проб “Скобиного гнізда”. Навчитися цієї вмілості можна в домівці”. У своїй книзі “Життя в Пласті” він описує понад двадцять видів вузлів. Ці вузли використовуються мандрівниками і в наш час, хоча їхні назви дещо змінені. Окрім того, пластуни повинні були уміти намалювати мапу України, вміти плавати і володіти методикою навчання хоча б одного виду плавання, працювати в культурно-просвітницьких організаціях, бути учасником не менше двох інструкторських таборів.

Зрозуміло, що значно відрізнялася за своїм змістом програма перебування в інструкторських таборах. Вона, зокрема, включала “ідеологічно-організаційні гутірки при ватрах, руханки, пластові ігри, гігієну і рятівництво, практичну картографію, будування кухонь, шатер, шалашів, таборову господарку і її ведення”.

Велика увага приділялася формуванню вміння проводити вечірні зустрічі та бесіди біля ватри на історичні, пластові та святкові теми. В таких таборах майбутні вихователі не тільки опановували методичними прийомами роботи з пластунами, але й самі мали можливість побувати в їх ролі і апробувати цю методику на собі. Цікаво, що на відміну від англійських та інших скаутських організацій, галицькі старші пластуни були вихователями дітей та юнаків і самі залишалися пластунами все своє життя. Вони активно прагнули розбудувати “Пласт” у загальнонаціональну організацію й, виховуючи нові пластові покоління, поставити їх на тривалу службу нації. Це нововведення в практику світового, включно й англійського, скаутінгу виявилось таким вдалим, що прижилося в інших національних скаутських організаціях.

При цьому програма таборових занять з кожним роком ускладнювалась, урізноманітнювались вимоги до пластових проб. Як приклад, можна навести ряд основних ускладнень до третьої пластової проби: самостійний тижневий похід пластуна з усім спорядженням - нічліг без намету під відкритим небом, а у випадку дощу, можливо, під деревом; проходити за день щонайменше 10 км; скласти стрічку маршруту з детальними записами. Після прибуття до табору лікар оглядає ноги пластуна і якщо є на них хоча б потертості, то ця спроба йому не зараховується. Після здачі такої вимоги пластуни повністю були готовими до складних мандрівок.

Починаючи з 1924 р., пластові табори висилали звіт та план про свою роботу у Верховну Пластову Команду (ВПК). З них ми можемо почерпнути інформацію, як на практиці реалізовувалися таборові програми. Для прикладу можна навести програму пластового табору, який діяв у Підлютому з 9 до 31 липня 1924 р. та звіт про його роботу. Ось його порядок дня: “5.00 – підйом, 30 хв. руханки, купіль у потоці та масаж; 6.45 - збір і звіти; 7.00 - сніданок; 8.00-12.00 - табірні заняття; 12.00-15.00 - обід та вільний час; 15.00-19.00 - праця в таборі, прогульки; 19.00 - вечеря і до 21.00 - час на самопідготовку; 21.00 – відбій”. За дотриманням такого розпорядку особисто відповідав комендант табору. Як видно з цього розкладу дня, прогулянки були обов’язковим елементом перебування в таборі. “Перші дві одноденні (прогульки) ставили за мету побувати на г. Грофі і г. Високі, наступні