У святкові дні пластуни проводили культурно-просвітницьку роботу в навколишніх селах - Ісакові, Монастирці, Луці та в інших. Місцеве населення цих сіл досить добре ставилось до пластунів.

Крім водних таборів для пластунів-юнаків, у 1930 р. старшими пластунками першого куреня “Дністрянка” з Тернополя був такий табір, проведений і для пластунок-юначок. Його ініціатором була Галя Мороз. Водні пластові табори як для хлопців, так і для дівчат проводились кожного літа включно до заборони “Пласту” в 1930 р. Для методичної допомоги в їх організації журнал “Український Пласт”, починаючи з 1923 р., регулярно друкував матеріали про те, як проводити водні мандрівки. Зокрема, наводився детальний опис та креслення двох типів човнів (чайок).

Починаючи з кінця 1928 р., І.Чмола в Славську організовував зимові (лещетарські) пластові табори, на яких учив техніки пересування на лижах та проводив лижні мандрівки. З 27 грудня по 3 січня 1930 р. вже проходив другий такий табір. Його комендантом також був І.Чмола. Табір був розрахований на старших пластунів і для того, щоб бути зарахованим до нього, слід було мати вік більше 16 років, дозвіл батьків чи опікунів, лікарську довідку про стан здоров’я, лижний пластовий одяг і одяг для мандрівок, лижі з палицями. В програму таборування входило: оволодіння технікою пересування на лижах, поворотів, підйомів, спусків; табірництво (розкладання наметів і ватри різних типів, приготування їжі в польових умовах, вміння приготувати місце для привалу); надання першої долікарської допомоги; змагання з лижних перегонів та мандрівки. Після закінчення вишколу пластуни складали іспит за програмою таборування, яку вони проходили і їм видавались табірні листки (посвідчення – Я.Л.) єдиної форми.

Непересічним явищем розвитку пластового таборування став факт проведення у серпні 1930 р. першого ‘‘сеніорського‘‘ табору під керівництвом основоположника “Пласту” О.Тисовського і Начального Пластуна професора С.Левицького. Його учасниками були: Т.Білостоцький, М.Блозовський, С.Гайдучок, Р.Клос, М.Горбовий, С.Гупаловський, Г.Павлюх, Я.Падох, професор Поліха, С.Костів-Коч, І.Чмола та інші.

Табори, зазвичай, відвідувало чимало гостей як від української громадськості краю, так і з-за кордону. Так, у 1928 і 1929 рр. табір у Підлютому проходили вишкіл німецькі скаути.

У 1929 р. дівочий табір у Підлютому відвідала редактор коломийського журналу “Жіноча доля” О.Кисілевська. В своєму нарисі “Вражіння з подорожі і побуту в жіночім пластовім таборі на Соколі” вона детально показала життя, побут, навчання та виховання пластунок. Розкриваючи роль “Пласту” у вихованні підростаючого покоління, вона писала, що “Пласт виховує молодь у релігійному дусі, пошані до Бога і його заповідей, любові до своїх батьків і старших, готовності допомогти іншим. Крім того, він формує характер, скріплює моральну силу, дисциплінує їх. Пласт робить це все не силою, наказами чи заборонами, не нудним моралізаторством, а пластовим товариським співжиттям, піснею, грою, товариською гутіркою, моральним впливом, спільною радісною молитвою...”. У названі форми роботи органічно вплітались як читання лекцій з історії та географії України, так і вивчення народних пісень і танців, народних ігор та забав, збір історико-краєзнавчих та фольклорно-етнографічних матеріалів, обов'язкове відвідування церкви.

Доречно підмітити про те, що навіть під час війни 1942 р. учні української гімназії проходили тижневий пластовий табір у с. Ямній та Пасічній. Цей табір відвідали С.Левицький, В.Кубійович, О.Тарнавський, М.Лепкий та ін.

Поряд з таборуванням основною формою туристично-краєзнавчої роботи в “Пласті” були і мандрівки рідним краєм. Один з керівників “Пласту” О. Іванчук підкреслював, що мандрівки та екскурсії сприяють фізичному розвитку та зміцненню здоров’я, виховують духовно і естетично, оскільки “природа зі своїми родами життя, формами краси, зі своєю історією, географією та неумолимими правами, стає тепер для чоловіка головною підставою його духовної освіти”.

До програми всіх пластових таборів обов’язковим елементом входили одно- і багатоденні мандрівки. Для їх здійснення “улюбленими місцями служать, окрім Горганів (Висока, Сивуля), також Скит Манявський. Чимало є таких пластунів, що стрічали схід сонця на Говерлі та блукали на розточу обох Черемошів”. Для юних пластунів взірцем стало те, що багато старших пластунів були вояками УСС і брали активну участь у боротьбі за незалежність України. На їх прикладі вони теж готувалися до служби своєму народові, до збройної боротьби за відновлення української державності.

Свідомість цього обов’язку та спогади січових стрільців про бої на г. Маківці, г. Ключі та інших гірських вершинах постійно кликали пластунів у мандрівки, щоб краще підготуватися до нових випробувань. Кращої школи патріотизму для підростаючого міжвоєнного покоління годі було шукати. З цього приводу відомий український історик І.Крип’якевич писав: “Мандрівки вчать патріотизму. Тільки той, хто власними ногами перейшов частину свого краю, на власні очі побачив його природу, оселі мешканців, відчуває сердечно близький зв’язок з рідною землею, її минулим і сучасним. Він зрозуміє, що таке Вітчизна”.

Перша післявоєнна мандрівка пластунів відбулася у червні 1920 р. на гору Парашку. Здійснили її члени стрийського куреня під керівництвом вчителя Ю.Мінка, а 5 по 17 липня 1921 р. яворівські пластуни під керівництвом І.Чмоли провели мандрівку за маршрутом Явір - Судова Вишня - Нагуєвичі - Борислав - Угрин - Козова - Бубнище - Явір. Цього ж року вперше було проведено дві спільні мандрівки львівських та стрийських пластунів у одностроях. Перший їхній маршрут проліг з м. Стрия через Корчин на г. Парашка до могил УСС. Ця мандрівка була розрахована на два дні з нічлігом у мисливській митрополичій палаті А.Шептицького в Корчині. Другий маршрут був спрямований зі