“Руська трійця” прагнула охопити своєю увагою увесь західноукраїнський край у його галицькій, північно-буковинській і закарпатській частинах. Це було важливим для реалізації всіх компонентів її програми, зокрема - для науково аргументованого окреслення етнічної території українського населення цього краю, ствердження його етнокультурної єдності, самобутності і генетичної однорідності із східноукраїнським етнічним масивом. Народознавчі дослідження покликані були показати наявні етнічно споріднені риси корінного населення західноукраїнських земель і той реальний духовний потенціал, що протистояв асиміляторським тенденціям його поневолювачів.

Водночас Я.Головацький та І.Вагилевич заклали основу для вивчення побуту і фольклору карпатського краю і дали поштовх подальшим мандрівкам для інтелігенції краю. Студентська молодь Галичини взялась вивчати свій народ у мандрівках по всій Україні.

Діяльність “Руської трійці” була продовжена їх послідовниками, зокрема А.Могильницьким та Й.Кобринським. А.Могильницький - священик, усвідомлював велике значення християнства у боротьбі проти народів південного сходу. Він у середині XIX ст. написав поему “Скит Манявський”. Цінність її в тому, що при її написанні автор використав фольклорно-етнографічний матеріал. У цій поемі велике місце відводиться історичному минулому краю, його політичній історії.

Почин “Руської трійці” підхопив і Й.Кобринський - вчитель, пізніше священик і громадсько-політичний діяч. Працюючи в Коломийський окрузі, він під час своїх мандрівок збирав фольклорно-етнографічний матеріал, який використовував у публікаціях. Крім того, Й.Кобринський, “займався народними справами, присвятив значну частину свого маєтку та багато праці на фундування Народного дому в Коломиї”.

Вагомий внесок у розвиток мандрівництва зробив поет, історик, педагог, редактор і видавець та громадський діяч В.Ільницький. Він став автором багатьох наукових праць з питань культури та освіти Галичини. Цінний матеріал про побут, звичаї, природу гуцульського краю містить його нарис “З Карпат коломийських”. Першу свою мандрівку за межі Галичини він з групою товаришів здійснив у 1844 р. по Угорщині “плавбою по Дунаю, то возом, то пішки”. Пізніше В.Ільницький подорожував по Італії, Чехії, Німеччині. Із його закордонних подорожніх спогадів і описів найцікавіші: “Записки руського мандрівника”, “Образки з світу альпійського”, “Образки з Угорщини”, “Подорож школяра до Італії”, “З різних країв і народів”, “Море і його чудеса”.

Значний вклад у краєзнавство та мандрівництво вніс громадський діяч М.Бучинський (1847-1903 рр.), який працював у Станіславові адвокатом. Ще під час навчання у Станіславівські гімназії він мандрував краєм, збираючи етнографічний матеріал. Зокрема, влітку 1867 р. М.Бучинський здійснив пятитижневу подорож по Гуцульщині, де збирав етнографічний матеріал. Він перший із науковців, який зробив ілюстрований опис про життя та побут вівчарів на полонині. Пізніше, в 1871 р. бувши студентом Віденського університету, Бучинський познайомився з О.Русовим, М.Драгомановим, О.Косач і активно підтримував із ними звязки, висилав їм етнографічний матеріал, зокрема з Гуцульщини. Слід згадати за таких етнографів 70-х рр. ХІХ ст., як В.Козарищука, М.Колцуняка, Л.Заклинського, братів К.Заклинського та Р.Заклинського та ін.

Таким чином, завдяки членам “Руської трійці”, була розгорнута цілеспрямована робота щодо вивчення галицького регіону. З цією метою використовувались довготривалі етнографічні подорожі територією Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Я.Головацький та І.Вагилевич першими на західноукраїнських землях підняли питання про організацію народознавчих мандрівок. Їхні подорожі мали не тільки пізнавальну, але й освітньо-виховну мету. Самовіддана етнографічно-фольклористична діяльність галицьких будителів національного відродження послужила поштовхом і зразком для наступних поколінь краєзнавців.

2.1. Однією з найвизначніших подій ХІХ ст. стала революція 1848 р. в Австрійській імперії. В історичній науці вона отримала назву “весни народів” так як суттєво вплинула на національне відродження гноблених австрійцями народів. Внаслідок поширення національно-визвольних рухів по всій території Австрійської імперії імператор Фердинанд І проголосив 25 квітня 1848 р. про видання конституції. Вона гарантувала усім народам імперії збереження національних традицій, мови, проведення демократичних перетворень. Проекти перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй стимулювали пожвавлення українського національного руху.

На теренах Галичини революційні події 1848 р. активізували процеси етнічної консолідації та організаційного об’єднання українського суспільства. З метою перешкодити польським націоналістам монополізувати владу в Галичині українці 2 травня 1848 р. заснували у Львові Головну Руську Раду (ГРР) керівником якої був епископ Г.Яхимович. Це була перша політична організація українського населення, яка мала відстоювати його інтереси в імперському уряді та парламенті. Нею була видана політична програма у травні 1848 р..у якій проголошена “приналежність галицьких “русинів” до одного великого українського народу, нагадала його колишнє славетне минуле та державну незалежність і закликала народ до пробудження й забезпечення кращої долі в межах нової конституції. Як головний політичний постулят, Рада висунула домагання поділу Галичини, при чому з українською Галичиною мало бути ще злучене Закарпаття”.

Велику роль у культурному піднесені Галичини відіграв з'їзд українських інтелігентів - Собор Руських Учених, який відбувся у жовтні 1848 року, про те він “не зміг реалізувати своїх задумів, бо найвидатніші з учасників, як історики Д.Зубрицький (1787-1862), А.Петрушевич (1821-1913), професор Львівського університету, І.Шараневич (1829-1862) не мали відваги ступити на народний грунт, трималися далі консервативного “язичія”, мішанини церковно-слов’янської, української і російської мов або писали свої праці польською та німецькою мовами” [130, с.90]. У Коломиї з ініціативи М.Верещинського, І.Озаркевича та М.Синьовідського було засновано відділення українське наукове товариство “Галицько-Руська Матиця” з своїм часописом “Зоря Галицька”. Наступного року у Львові був побудований Народний Дім - центр культурно-освітньої роботи українців Галичини.

Активізація політичної боротьби в Галичині, проекти її поділу на Західну (польську) та Східну (українську), жорстке україно-польське протистояння, спроби Віднем лібералізувати