Як засвідчують статистичні дані, наслідком такої політики уряду було те, що українська етнографічна частина Галичини наприкінці 70-их років XIX ст. була не тільки однією з найвідсталіших провінцій Австро - Угорщини у промисловому та сільськогосподарському, але й культурно-освітньому розвитку. Наприклад, у Чехії неписьменність становила 17,7%, Моравії - 19,2%, а в Галичині - 63,8%.

Низький культурно-освітній рівень та недостатня кількість національних виховних інституцій проявлялися у моральній поведінці української молоді. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ Австрії, саме серед українців Галичини щорічно фіксовувалось понад 20% всіх злочинів, які були в державі. Найпоширенішим було пияцтво - 90%, бродяжництво - 86%, проституція - 83%, навмисні тілесні пошкодження - 74%, посягання на честь і гідність людини - 68%, нанесення тілесних пошкоджень при бійках - 56%, нищення чужого добра - 50% тощо.

Для підняття культурно-освітнього рівня у 80-х рр. XIX ст. почали проводитись етнографічні виставки для українського населення Галичини. Перша виставка була відкрита у Станіславі у 1880 р. на якій було показано вироби з дерева, шкіри та інших матеріалів. На виставці у Станіславові експонувалися твори народних умільців Покуття і Гуцульщини, а також побутові речі, одяг селян Прикарпаття. Друга в 1881 р. у Коломиї, а третя археологічна виставка - в 1885 р. у Львові ( тут було виставлено на показ знарядя праці з каменю і кременю з приватних археологічних колекцій місцевих краєзнавців, зокрема І.Чоловського з Станіслава та пароха із Залукви Л.Лаврецького). У 1886 р. І.Шараневич у народному домі створив археологічно - бібліографічну виставку та музей галицько-української старовини, який був розміщений в Ставропігійському інституті. Всі вони мали значний вплив на розвиток краєзнавчих досліджень у Галичині.

7 липня 1887 р. у Тернополі відбулась етнографічна виставка. Тут експонувалися речі з Гуцульщини, Покуття, Поділля та Надбужжя. Ідея влаштувати цю виставку виникла в графа В.Дзедушицського, намісника Галичини Залеського та І.Федоровича. Президент міста Козьмінський розіслав запрошення громадянам для створення організаційного комітету. Громадськість активно відгукнулась і більше як 100 чоловік взяли участь у зборах, на яких був обраний комітет. Його очолив професор О.Барвінський, І.Федорович та В.Шухевич.

Слід відзначити, що за короткий час все було приготовлено до виставки. Вона пройшла з успіхом, зокрема, значну увагу привернули вироби домашнього промислу з Гуцульщини. Під час цієї виставки вперше було зроблено фотографії та пам'ятний альбом. Крім виставок, галицька інтелігенція почала заохочувати українську молодь до мандрівок рідним краєм.

2.2. Неперевершеним організатором багатьох науково-пізнавальних подорожей та експедицій був І.Франко. У 1872 р. він з учнями Дрогобицької гімназії побував в с. Уричі, а вже з 1873 р. взяв активну участь у мандрівках під керівництвом учителя І.Верхратського з метою збору краєзнавчих та етнографічних матеріалів. В.Дорошенко згадував, що “перейшовши в 1874 р. до 8-ої кляси, І.Франко вперше не поїхав додому допомогати вітчимові в господарстві, а разом з іншими товаришами подався в мандрівку по Галичині.”, яка пролягла через м. Львів - м. Долина - с. Мізунь - с. Шевченкове - с. Лолин (де відвідав свого однокласника Я.Рошкевича і вперше познайомився з його сестрою – Ольгою), а далі шлях пролягав на с. Вишків та с. Сенечів. В цій мандрівці взяли участь І.Франко, К.Охримович, І.Охримович, М.Павлик, В.Лукич, В.Левицький, М.Вагилевич, І.Петрушевич, А.Дольницький.

Нагромадивши певний досвід роботи І.Франко у 1876 р. організовував спільно з членами “Академічного гуртка”, в якому він був активістом багатоденну мандрівку за маршрутом: м. Львів - Стрий через села Синєвидне - Побук - Бубнище - Поляницю - Тисів - Церковну - Кальну - Мізунь - Вигоду - Шевенкове - Лолин - Людвіківку - Вишків - Сенечів - Гошів - Болехів - Моршин - Стрий. Водночас, на р. Свіча мандрівники оглянули тартак (пилораму) Попера та штучні греблі на річці по якій сплавляли дараби (ліс, який був нто а й час основним промислом на Прикарпатті.

Пізніше І.Франко багато подорожував по Сколівщині, Тухольщині, Стрийщині Львіввської обл, Рожнятівщині, Калущині (в с. Підгірках жив і працював ковалем його молодший брат Онуфрій), Рогатинщині, Галицькому р-н, Тлумачинні, Городенківщині, Надвірнянщині, Коломийщині, Косівщині, Верховинщині, Снятинщині (Івано-Франківська обл.), Чернівецькій обл. Міжгірщині, Воловечині та Рахівщині (Закарптської обл.).

У 1883 р. І.Франко організував Етнографічно-статистичний гурток який пізніше реорганізувався в “Кружок для устроювання вандрівок по ріднім краю”. Результатом постійних мандрівок самого Каменяра стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів, теоретичних праць з етнології та етнографії, які і в наш час мають наукову та історичну цінність.

Під безпосереднім впливом краєзнавчої діяльності І.Франка на території Східної Галичини у 1883-1889 рр. відбуваються шість щорічних просвітницьких мандрівок передової студентської молоді. Про них збереглися описи, які були надруковані в різних виданнях газети “Діло” у 80-их рр. XIX ст. Треба зазначити, що першу спробу їхнього узагальнення зробив І.Крип’якевич у історико-краєзнавчому нарисі “З історії галицького краєзнавства”.

Так, 4 серпня 1883 р. двадцять студентів з різних міст Галичини здійснили подорож за маршрутом Львів - Стрий - Станіслав - Богородчани -Манявський Скит - м. Надвірна – с. Делятин - м. Коломия. У цій мандрівці взяли участь такі відомі культурно-просвітницькі та політичні діячі, як І.Франко, К.Левицький, В.Левицький, Є.Гушалевич, В.Коцовський, І.Панкевич, О.Барвінський,