Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі міста, зокрема Нью-Йорк (У 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в результаті якої за 60 гульденів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав острів Мангетен. Вже у 1643 р. на цьому місці, у Новому Амстердамі (майбутній Нью-Йорк) розмовляли 18 мовами).

Також голландцями була заснована факторія на мисі Доброї Надії, яка в подальшому перетворилася у місто Каапстад (зараз це Кейптаун).

Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої Голландії у 60 разів.

У 1606 р. голландцем В.Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією. Голландці, та й весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).

Англійська експедиція на чолі з А.Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Австралією, ці землі вважали не окремими островами, а частиною великого південного материка.

У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.

Одним із кращих англійських мореплавців XVII ст. був Вільям Дампір, авантюрист за характером. Він змінив на своєму віку багато професій, від китобоя до пірата, а у 1697 р. опублікував книгу “Плавання навколо світу”, яка принесла йому світову славу. Вона була перекладена на всі основні європейські мови і стала бестселером XVIII ст. Крім побутових та етнографічних описів життя аборигенів далеких екзотичних країн, автор включив у свою книгу розділ про особливості морських вітрів, припливів, течій, сезонів у тропіках. За свої наукові дослідження В.Дампір був прийнятий до Лондонського Королівського товариства (тобто до академії наук).

У 1699 р. експедиція під командуванням В.Дампіра обстежила північно-західне узбережжя Австралії. Про цю подорож пін розповів читачам у своїй наступній книзі “Подорож до Нової Голландії”.

Дампір відомий ще й тим, що під час свого піратства у Тихому океані він висадив на одному з безлюдних островів вітрильного майстра Олександра Селкірка, який став прообразом героя роману Д.Дефо “Робінзон Крузо”.

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо світу. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

Більш відомі та важливі – плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі “Індевор”, і в результаті було отримано доказ острівного положення Нової Зеландії, відкриті Великий Бар’єрний риф і східне узбережжя Австралії.

Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі “Резолюшен” підтвердило гіпотезу про те, що в південних широтах між 40-60 градусами не існує великої суші, яка б безпосередньо переходила в Антарктичний материк (в існування гігантського Південного материка вірили до плавання Дж. Кука багато вчених, під впливом Птолемеєвих ідей).

В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях “Резолюшен” і “Діскавері” в північну частину Тихого океану і в Північне Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина узбережжя Аляски.

Усі три плавання важливі ще й тому, що в них вперше брали участь природознавці різних спеціальностей; вони зібрали науковий матеріал, який залишається цінним і в наш час.

Таким чином, протягом другої половини ХVІ – ХVПІ ст., завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн, була відкрита і досліджена більша частина земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; були прокладені важливі морські шляхи, які зв’язали материки між собою.

В результаті цих відкриттів розширились зв’язки Європи з країнами Африки, Південної і Східної Азії; вперше були встановлені контакти з Австралією. Торгівля набула світового характеру.

Все це створювало передумови для масового переміщення людей з одних континентів до інших, готувало маршрути майбутніх туристичних круїзів. До початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених континентів. Були пройдені і досліджені цілком або в більшій частині свого плину всі значні ріки; були нанесені на карту великі озера, встановлені основні риси рельєфів населених територій.

Значний внесок у вивчення маловідомих районів, країн і континентів зробили російські мореплавці та мандрівники. В 1639 р. були досліджені береги Тихого океану. Першим перетнув Сибір і вийшов до Охотського моря І. Москвітін. У 1643-1646 рр. подорож із Якутська до Тихоокеанського узбережжя здійснив В.Поярков. У 1648 р. С. Дежнєв пройшов морем з устя р. Колими через протоку між Азією та Америкою в гирло р. Анадир.

В липні 1697 р. В. Атласов відкрив Камчатку, а в 1711 р. росіяни побували на Курильських островах. У серпні 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала до берегів Аляски біля мису Принца Уельського. Під час подорожі В. Беринґа (1725-1743) були відкриті Алеутські острови, острів Беринґа, північно-західні береги Америки, прокладений шлях через протоку між Азією й Америкою, зроблена картографічна зйомка узбережжя Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і північної частини Японії. Серед імен російських мандрівників XVIII ст. виділяються: В.Прончищев, Д.Овцин, Д.Лаптєв і X.Лаптєв, С.Челюскін, С.Крашенінніков; “російським Колумбом” називають Г.Шеліхова.

Подорожі росіян за кордон та іноземців по Росії складають важливу частину історії подорожей ХVІІ – ХVІІІ століть.

Усі російські подорожі допетровського часу (до кінця XVII ст.) можна поділити на дві групи.

Перша – подорожі, які здійснювались з благочестивою метою: відвідати місця, пов'язані зі священною історією, вклонитися святиням і т.п. Це були подорожі до Царгороду, Єрусалиму, гори Сипай, на Афон. Розповіді цих мандрівників слугували