У 1895 р. у Відні, а потім у Німеччині та Швейцарії було створено для робітників спеціальну організацію “Друзі природи”, яка влаштовувала “поїздки вихідного дня”. Такі сімейні подорожі були яскравим туристичним заходом для робітників. Таким чином, в європейських країнах на початку XX ст. з’явились паростки масового туризму для “маленької людини”. Здебільшого, туризм для робітників був за метою подорожі пізнавальним, краєзнавчим та рекреаційним.

У кожній країні процес створення туристичних товариств і організацій мав свої специфічні риси. Саме це і є однією з причин існування в світі в цей час великої строкатості в організаційних формах туризму.

Протягом першої половини XX ст. міжнародний туризм продовжував розвиватися, залучаючи до своєї орбіти все нові країни.

У цей період створені перші міжнародні туристичні організації:

1898 – Міжнародна ліга туристичних асоціацій зі штаб-квартирою в Люксембурзі; у 1919 р. вона була перетворена в Міжнародний туристичний альянс, який існує по сьогоднішній час та включає більше 140 національних асоціацій туризму;

1926 – Міжнародний конгрес міжнародних асоціацій пропаганди туризму;

1927 – Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій;

1930 – Міжнародний союз офіційних організацій і пропаганди туризму.

У 1925 р. в Гаазі відбувся Конгрес з туризму, де були окреслені основні напрямки діяльності міжнародних і національних туристичних організацій, основними з яких були:

популяризація туризму;

сприяння розвитку туризму на міжнародному та національному рівнях;

координація діяльності туристичних організацій;

На гаазькому конгресі з туризму були також окреслені деякі права та обов'язки туристів.

Все це свідчить, що туризм став важливою складовою не лише національних господарств та культурного життя окремих країн, але й частиною міжнародних відносин.

Туризм став новою популярною формою пересування людей, завдяки зробленим у попередні віки відкриттям, здійсненим географами, істориками, мореплавцями, дослідниками, представниками ділового світу, які нагромадили і зробили надбанням сучасності численні наукові дослідження, звіти і щоденники.

Питання для самоперевірки

Які чинники позитивно вплинули на розвиток туризму в першій половині XIX століття?

У чому полягало значення морського транспорту в історії туризму XIX – першої половини XX століття?

Як позначився розвиток автотранспорту на особливостях сфери гостинності?

В яких країнах виникли перші національні об’єднання любителів подорожей?

Які основні напрямки діяльності міжнародних і національних туристичних організацій були визначені на конгресі в Гаазі в 1925 році?

3.1. Соціально-економічні чинники розвитку туризму в світі в другій половині XX століття

1950-1960-і рр. в західноєвропейських країнах були періодом активного розвитку туристичних фірм, масового будівництва готелів, мотелів, різного роду розважальних закладів. Європейський туризм 1950-х рр. мав орієнтацію переважно на прийом американських туристів і був джерелом доларових надходжень для країни, що приймає. У 60-х – першій половині 70-х рр. XX ст. спостерігався швидкий екстенсивний ріст, як в’їзного, так і виїзного туризму, а також збільшення числа туристичних підприємств і обсягів їхньої діяльності. Визначальним мотивом поведінки споживача туристичних послуг до середини 1960-х років був рекреаційний аспект туризму: відпочинок як засіб відновлення фізичних сил після повсякденної важкої праці. Почав формуватися так званий “конвеєрний масовий туризм”.

Найважливішим показником завершення процесу формування масового туризму вважається інтенсивність туризму в тій або іншій країні. Інтенсивність туризму показує, яка частина населення країни (у відсотках) щорічно здійснює хоча б одну туристичну поїздку (нетто-інтенсивність). Коли інтенсивність туризму перевищує 50%, то можна стверджувати, що масовий туризм сформувався.

У 1980-і рр. темпи росту в туристичній галузі сповільнилися, але залишилися стійкими при високому рівні обсягів виробництва. Після Другої світової війни в попиті і пропозиції на ринку туризму відбулися докорінні зміни, які дали підставу говорити про те, що масовий конвеєрний туризм трансформувався в масовий диференційований.

Насамперед відзначимо, що і в першому, і в другому випадках мова йде про масовий туризм, у якому бере участь не тільки еліта, але й середній клас, а починаючи з 1980-х рр. – і населення з низьким рівнем прибутків.

Конвеєрний туризм припускає відносний примітивізм та однорідність потреб і мотивації туристів і, відповідно, знеособлений конвеєрний характер вироблених послуг.

Диференційований туризм відрізняє різноманітність потреб і мотивації туристів, множинність вузькоспеціалізованих сегментів у туристичному попиті, розмаїтість запропонованих послуг і яскраво виражена спеціалізація туристичної пропозиції. Для диференційованого туризму характерний не стільки широкий, скільки глибокий асортимент послуг. Перехід від конвеєрного до диференційованого туризму відбувався одночасно з переходом від ринку виробників до ринку споживачів.

Підвищення рівня добробуту масового споживача змінило мотивацію і пріоритети в психології споживання. На рубежі 60-70-х років формувалося “суспільство споживання матеріальних благ”. Ринок виробників замінювався ринком споживачів. Ускладнювалася мотивація туристичного попиту: поряд із рекреаційним значенням, що зростало, посилювалися творчий, комунікативний та інвестиційний аспекти туризму.

З другої половини 1970-х рр., одночасно з диференціацією туристичного попиту, в пропозиції посилилися тенденції до спеціалізації і диверсифікації. Насичення ринків товарів і послуг, уповільнення темпів економічного росту, економічна і соціальна криза середини 70-х рр. стимулювали формування диференційованого туризму і домінування останнього в 80-і рр. XX століття.

Періоду 50-90-х рр. XX ст. були притаманні гуманізація, соціалізація і екологізація економіки, в цілому, і туристичної індустрії, зокрема. Відбувалися якісні зміни в системі потреб, йшов процес диверсифікації потреб і попиту, відхід від стандартизації. Більше уваги приділялося орієнтації на задоволення потреб окремої особистості, її різноманітних запитів, а не стандартним, «середньостатистичним» потребам..

Найважливіші чинники розвитку туризму другої половини XX ст.:

Зростання суспільного добробуту і прибутків населення, що в повоєнні роки істотно вплинуло на структуру споживчих витрат.

Скорочення робочого часу і ріст вільного часу.