Основні тенденції розвитку туризму в другій половині XX століття.

Орієнтація на задоволення потреб окремої особистості через посередництво туризму, спеціалізація та індивідулізація попиту в туризмі.

Розширення географії туристичних подорожей. У цьому відношенні позитивну роль відіграють процеси спрощення прикордонного контролю та відміна візових режимів для громадян певних країн. Прикладом цього може бути Шенгенська угода 1985 р. про поступову відміну контролю на спільних кордонах королівства Бельгія, ФРН, Франції, Великого Герцогства Люксембург і Королівства Нідерланди. У 1990 р. вищеназваними країнами була підписана Конвенція, згідно якої запроваджувались єдина віза для цих країн, єдиний візовий режим для третіх країн, скасовувались перевірки на внутрішніх кордонах Шенгенської зони, почалося обговорювання Шенгенської інформаційної системи.

Інтенсифікація відпочинку (активний відпочинок, самореалізація особистості під час туристичної подорожі).

Розщеплення основної відпустки.

Екологізація мислення, як у споживачів, так і виробни-ків туристичних послуг.

Експансія виїзного туризму.

Глобалізація міжнародного туризму.

3.3. Створення та діяльність міжнародних туристичних організацій у другій половині XX століття

Після Другої світової війни ООН прийняла низку документів про політичні та громадянські права людей. Серед них і право кожного на відпочинок і свободу переміщення, що було дуже важливо для розвитку міжнародного туризму на цивілізованому рівні.

Зараз регулюють розвиток туризму на міжнародному рівні близько двохсот міжнародних туристичних організацій.

У 1947 р. більшість міжнародних туристичних організацій, які функціонували в першій половині XX ст., були ліквідовані, і на їх основі створено одну – Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Союз став видавати міжнародний календар, де розміщувалась інформація про визначні дати туристичних подій. Раз на два місяці почав виходити журнал “Всесвітній турист”. З’явилось також спільне з ЮНЕСКО видання – довідник “Подорож за кордон – прикордонні формальності”. МСОТО створив велику бібліотеку, де зібрані видання, що стосуються міжнародного туризму, регулярно видавались бібліографічні збірки.

У 1946 р. було створено ЮНЕСКО як міждержавну організацію, що займалась питаннями освіти, науки і культури. Саме силами ЮНЕСКО в 1950-і роки була розроблена програма розвитку туризму ЕКОСОС, спрямована на перетворення туризму на галузь економіки, яка розвивається найбільш швидко.

У другій половині XX ст. було створено низку науково-дослідних і навчальних закладів з питань туризму. Зокрема, у 1951 р. “під високим протегуванням принца” у Монако була створена Міжнародна академія з туризму. Своєю головною метою академія обрала визначення і вивчення понятійного апарату туризму і переклад його на інші мови світу. Перше французьке видання туристичного словника було здійснено силами Академії у 1953 р., пізніше вийшли аналогічні видання англійською, німецькою, іспанською та італійською мовами.

У 1954 р. з метою популяризації туризму була створена Міжнародна федерація журналістів і письменників з питань туризму, її засновниками були представники 20 країн.

В 1954 р. в Нью-Йорку відбулася Міжнародна конференція з митних питань, де були розроблені Конвенція про митні пільги для туристів, Додатковий протокол до Конвенції щодо ввозу рекламних туристичних документів і матеріалів.

В 1963 р. в Римі відбулась перша Всесвітня конференція з проблем туризму, на якій були представлені 87 держав. Основна робота на конференції була проведена в комітеті з питань формальностей і в комітеті з розвитку туризму. Офіційно прийнято визначення понять: “турист”, “екскурсант”, “тимчасовий відвідувач”, що зіграло позитивну роль у розвитку статистики туризму. Розглядались питання щодо подальшої уніфікації та спрощення митних формальностей, а також лібералізації питань стосовно ввозу-вивозу валюти, сума якої в день на одного туриста не повинна бути меншою 500 дол. США.

В 1975 р. ліквідовано МСОТО і створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), до складу якої на початку XXI ст. входило більше 120 держав. Генеральна асамблея ООН визнала за ВТО статус міжнародної організації, яка координує розвиток міжнародного туризму. Штаб-квартира ВТО знаходилася в Мадриді.

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р., а з 1980 року ця дата відзначається як Всесвітній день туризму.

Згідно статуту ВТО, її основними цілями є:

стимулювання розвитку туризму як засобу росту економічних показників;

розвиток туризму як чинника миру та взаємного співробітництва між країнами;

реалізація посередництвом туризму прав людини на відпочинок і свободу пересування незалежно від раси, статі, мови та релігії;

зосередження уваги на країнах, що розвиваються, в сфері туризму;

проведення науково-дослідної роботи в сфері туризму.

ВТО прийняла ряд важливих для туризму декларацій, серед яких:

Манільська декларація “Про туризм у світі” (Філіппіни 1980 р.);

“Документ Акапулько” (Мексика, 1982 р.);

“Хартія туризму” і “Кодекс туриста” (Софія, Болгарія, 1985 р.);

Гаазька “Декларація про туризм” (Голландія, 1989 р.).

Між сесіями, які ВТО скликає двічі на рік, працює Виконавча рада генеральної асамблеї, яка призначає Генерального секретаря ВТО. Офіційними мовами ВТО є англійська, французька, іспанська і російська.

У структурі ВТО працюють 6 регіональних комісій: для Європи, Африки, Америки, Південної Азії, Близького Сходу і регіону Тихого океану.

Функціонує вищий навчальний центр з туризму в Мексиці. При ВТО створено декілька фондів для підтримки розвитку індустрії туризму в різних країнах. Серед неурядових спеціалізованих організацій з міжнародного туризму:

Міжнародна асоціація по соціальному туризму і відпочинку трудящих, створена в 1968 р.;

Міжнародна асоціація наукових експертів з питань туризму; створена в