Опис подорожі Шереметьєва складено одним з її учасників, який з великою цікавістю спостерігав за всім, що відбувається. Головним чином, за діями свого господаря. Відмічав, де Шереметьєв був “своєю особою”, де боярин “приймав великі труднощі” і в чому вони полягали, і т.п. Це вже не статейний список, але твір, дуже близький до цього типу літератури. Як і автори “статейних списків”, Шереметьєв веде докладний звіт своїх витрат, відмічає церемонії проводів і “візитацій”, описує прийоми у владних осіб. На зворотному шляху в Неаполі Шереметьєв став свідком виверження Везувію, а також відвідав єзуїтську академію, де учні привітали його латинськими віршами і показали “великі ігри”.

Подорож боярина Б.П.Шереметьєва є однією з яскравих сторінок в історії розвитку відносин Роси з Заходом, відносин, які закладали підвалини постійних відвідувань росіянами європейських країн в якості туристів.

1.3. Поява туризму та розвиток системи гостинності в ХVІІ – ХVШ століттях

Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розвагах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище – туризм.

Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дворян своєрідний “гранд-тур” по Європі був доповненням до основної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпочати свою професійну або політичну кар’єру.

Англійці, наприклад, маршрут такого туру розпочинали в Лондоні, потім рушили до Франції, з довготривалим перебуванням у Парижі; потім в Італію (Генуя, Мілан, Венеція, Флоренція, Рим). Зворотний шлях пролягав через Швейцарію та Нідерланди. За бажанням та можливостями маршрут бував і довшим: аж до країн Балканського півострова, Близького Сходу, Єгипту для знайомства з культурою та пам’ятками мистецтва античних цивілізацій. Такі тури тривали 2-3 роки.

По мірі посилення соціальних позицій представників інтелігенції та буржуазії (на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст.) їх представники починають здійснювати аналогічні тури.

Велику роль в процесі подальшого розвитку туризму починають відігравати чинники, що пов’язані з розвитком невиробничої сфери, тобто сфери послуг та суспільної інфраструктури. Для міжконтинентальної торгівлі необхідні були комфортні та безпечні готелі та постоялі двори, де купці могли жити під час подорожей або ярмарків, які були дуже популярними в Європі. Отже, торгівля сприяла становленню туризму, розвиваючи сферу гостинності.

Ярмарки були водночас і місцем торгівлі, і місцем народних розваг, в яких брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ще з XVI ст. у Франції стали показувати театралізовані вистави. Ярмарки завжди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов’язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійством. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитися на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.

Великий вплив на поширення туризму мало будівництво доріг та розвиток транспорту, що дозволяло зменшувати час подолання відстаней і робити більш реальним здійснення подорожі у далекі регіони. Особливо інтенсивно будівництво доріг у XVIII ст. відбувалось в Англії та Франції. Зокрема, у Франції у 80-і рр. XVIII ст. було вже близько 53 тис. км збудованих шляхів, будівництвом та ремонтом яких опікувалося спеціальне відомство з величезним бюджетом.

В середині XVIII ст. в Західній Європі знизилися ціни на перевезення, що сприяло зростанню кількості подорожей.

В наступному столітті подорожі теж ставали дедалі доступнішими, у великій мірі завдяки грандіозним масштабам будування доріг. Наприклад, у СІЛА з 1800 по 1850 рр. шляхова мережа зросла у 8 разів.

Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей залишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: “Короб вузький, і місця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому ногу або руку, коли треба виходити... Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима... доводиться кректати або тікати”.

Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у суспільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, майже нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочувався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого є однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії населення.

Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задоволення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подорожуючих, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому відношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.

У XVII ст. в великих європейських містах почали розповсюджуватись кав'ярні. Тільки у Венеції в 1675 р. їх налічувалось декілька десятків, включно зі знаменитим Cafй Florian на площі Сан-Марко, яке функціонує і сьогодні. Перша англійська кав’ярня була відкрита у 1652 р. вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Майкл Аллей у Лондоні. У 1683 р. з’явилася перша кав’ярня у Відні, саме у Відні почали готувати каву нетрадиційно, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сицілієць Франческо Прокопів де Кольтелі відкрив першу кав’ярню в Парижі.

Кав’ярні були попередницями сучасних кафе і подекуди ставали центрами культурного та літературного життя свого часу і, крім цього, допомагали у витверезінні всього європейського континенту. Кав’ярні викликали бурхливі дебати