У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною принадою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпочивали класики музичної культури Ф.Шопен та Ф.Мендельсон.

У XIV ст. на території сучасних Карлових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV – саме того, чиїм ім’ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Кардовий міст у чеській столиці; багато інших об’єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угіддя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл IV звернув увагу на незвичайні природні явища – джерела з гарячою водою – і дав початок курорту. Назва знаменитого курорту говорить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: “Джерела, що киплять”.

Засноване в 1348 р. у цій місцевості за наказом Карла IV поселення невдовзі отримало статус міста. У 1370 р. мешканцям міста були надані певні пільги, привілеї, гарантії безпеки. Завдяки привілейованому становищу, Карлові Вари багатіли. Війни обходили містечко стороною. У XVIII ст., з поширенням моди лікуватися “на водах”, Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 р., згідно задуму відомого лікаря Д.Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструктури: Гейзеровий зал (1778 р.), споруда Міського театру, оглядові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлових Вар виділяли представники імператорської династії Габсбургів, які часто відвідували місто, збільшуючи навіть самим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьому престижному місці.

У 1795 р. в Карлових Варах був запроваджений спеціальний податок – курортна такса.

Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і колоніальна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав супроводжувалося покращенням транспортних комунікацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, торгівців, військових, місіонерів у віддалених регіонах. Колоніальні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було однією з основних цілей. Англійців вже у XVIII ст. стали називати “нацією мандрівників”, бо їх можна було .зустріти не тільки в Європі і в численних колоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій.

В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала користуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість сервісу для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.

В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або мінеральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Німеччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнді. Заможні члени суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив’єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Північної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпочалось на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.

З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, альпінізму і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організована перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р в Парижі братами Монгольф’є була сконструйована перша повітряна куля.

1.4. Основні види та значення подорожей в епоху Просвітництва

Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:

рекреаційний;

оздоровчий;

пізнавальний;

з метою одержання освіти;

спортивний (з’явились перші альпіністи, почав розвиватись гірський туризм);

релігійний.

Туризм, як правило, був індивідуальним, тобто програма подорожі складалася самим мандрівником.

Вже існувала певна туристична інфраструктура: готелі, пансіони, транспортна служба, ресторани.

За тривалістю мандрівки поділялись на:

довготермінові (на декілька років);

сезонні (на певний сезон в особливу кліматичну зону);

короткострокові (на вихідні дні та свята).

Основними видами транспорту були: водний; наземний транспорт з використанням тварин; з’явились повітряні кулі.

Питання для самоперевірки

2.1. Основні чинники та напрямки розвитку туризму і системи гостинності в світі в XIX – першій половині XX століття

Науково-технічний прогрес, соціальні реформи, підвищення рівня життя, введення гарантованих неоплачуваних, а подекуди оплачуваних відпусток (у Німеччині, наприклад, вперше відпустки були встановлені законом про державних службовців 1873 р.) обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного.

В другій половині XIX ст. до індустрії відпочинку увійшли підприємства готельного господарства; з’явилися перші бюро подорожей, одним з завдань яких були організація туристичних поїздок і реалізація їх споживачеві.

Хрестоматійним прикладом першого пекидж-туру (комплексу туристичних послуг, який продається за єдиною ціною) є груповий тур (взяли участь 570 чоловік), організований англійцем Томасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг містив 20-мильну поїздку залізницею, чай і булочки в поїзді, духовий оркестр. Т.Кук переслідував