Чимало пасажирських лайнерів переобладнали в круїзні, для розважальних прогулянок в тропічних водах, у берегів екзотичних країн та островів, переважно у Карибському морі, але також в багатьох інших морях. Розважальні програми на таких суднах стали ще більш інтенсивними, яскравими. Роль судна як транспортного засобу зменшилася.

З появою автотранспорту було започатковано й автомобільний туризм.

У США в 1918 р. Джон Хертц став пропонувати послуги з прокату автомобілів, що збільшило кількість авто на дорогах і можливість іноземців пересуватися з комфортом по країні перебування.

Стрімко розвивалася й мережа залізниць в багатьох регіонах різних країн світу.

Наприклад, у США в 1840 р. було 2818 миль залізничних колій, у 1860 р. – 30 тис. миль. У 1869 р. в цій країні було з’єднано залізниці тихоокеанського та атлантичного узбережь, і перший у світі трансконтинентальний експрес почав регулярно, раз на тиждень, курсувати через величезну країну.

Поїздку цим потягом захопливо описав французький письменник Ж.Верн у романі “Навколо світу за 80 днів”.

У 1872 р. в США виникла International Company of Wagons Lit – компанія, заснована братами Пульманами, яка до сьогодні займається організацією туризму на залізничному транспорті. З 1896 по 1916 рр. кількість поїздок залізницею в США збільшилася втричі. Піком кількості залізничних перевезень став 1920 рік (1,2 млрд. пасажирів).

Регулярні рейси між європейськими столицями з 1884 р. почала здійснювати компанія International Company of Wagons Lit and Gramd Express of Europ’e. Найбільш відомим туром цієї компанії став Orient Express, (організований вперше у 1883 р.). Поїздку на цьому “Східному експресі” описала у своєму відомому романі Агата Крісті.

В наш час розкішний “Східний експрес” здійснює перевезення між Лондоном і Венецією з зупинками в Парижі, Цюриху, Інзбруці, Зальцбурзі. Потяг складається з 11 спальних вагонів та 3-х вагонів-ресторанів.

Інші тури цієї компанії, зокрема Trans-Siberan, організований вперше в 1898 р., та-кож користувалися великою популярністю у мандрівників.

Починаючи з 1920-х рр., серйозним конкурентом залізниці став автомобіль. З 1920 р. по 1929 р. кількість зареєстрованих автомобілів у США зросла втричі, і в результаті цього обсяг залізничних міжміських перевезень впав на 18%. Проте поширення дизельних потягів, які рухалися швидше за парові, посилило позиції залізниць, забезпечило нове значне збільшення кількості пасажирських перевезень.

На початку XX ст. сталася справжня революція в сфері транспорту. Головним досягненням цієї революції було народження авіації. Повітряні апарати блискавично модернізувалися, авіація за чотири десятиліття від першого польоту братів Райт у 1903 р. до перших реактивних літаків 1943 р. пройшла величезний шлях.

Вже у 1919 р. була створена Міжнародна асоціація повітряних перевізників, засновниками якої стали Англія, Данія, Німеччина, Швеція і Норвегія. Одними з перших європейських авіакомпаній були відомі й сьогодні “Люфтганза”, “Ер Франс”.

У 1930-і рр. в Європі та США пасажирські авіаперевезення стали вже потужною індустрією. В одних лише внутрішніх авіаперевезеннях США в 1930 р. експлуатувалося близько 500 літаків.

Вдосконалення гідропланів (“летючих човнів”) підвищило безпеку і дальність польотів над морем, збільшуючи кількість авіа-церевезень над Атлантикою. У США такі літаки успішно проектував, наприклад, талановитий киянин І.Сікорський, який емігрував за океан внаслідок російської революції.

З літаками конкурували дирижаблі (різновид повітряної кулі з двигуном і стерновими пристроями, які дають можливість керувати польотом), або, як їх ще називали, цеппеліни (на честь винахідника – німця графа Цеппеліна). Дирижаблі здійснювали регулярні міжміські та міжнародні рейси, літали над Атлантикою з Європи до СІЛА і в зворотнім напрямку. Салони дирижаблів були більш просторими, ніж у тодішніх літаках, ці апарати цінували за комфорт. Багато хто вважав, що за дирижаблями майбутнє. Але рівень безпеки польотів дирижаблів виявився нижчим, ніж у літаків. Низка катастроф, головною з яких стала загибель розкішного трансатлантичного пасажирського повітряного судна “Гінденбург” (на очах численних свідків він розвалився, охоплений полум’ям), змусила відмовитися від застосування дирижаблів у перевезенні пасажирів.

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень, в сукупності з їхнім здешевленням, а також поступове скорочення робочого часу обумовили істотне збільшення потоків людей, що подорожували. У зв’язку з цим, розвивався бізнес, що спеціалізувався на обслуговуванні тимчасових відвідувачів. Дедалі більше готелів приходило на зміну скромним пансіонам і «кімнатам для гостей», які в попередні роки влаштовувалися в будинках священнослужителів, у монастирях і релігійних місіях. Прочани та інші подорожуючі вже не могли розраховувати на безкоштовне розміщення при монастирях. Благодійність поступалась новим законам бізнесу в сфері гостинності.

У 1801 р. в Німеччині було відкрито першокласний готель “Бадиш Хоф” у Баден-Бадені, у 1859 р. в Швейцарії – гранд-готель “Швайцер-Хоф” в місті Інтерлаххені.

Що стосується формування готельної системи, то в XIX ст. тут з’явилось більше нововведень, ніж за всю історію цієї індустрії. В XIX ст. почалося будівництво фешенебельних готелів з ресторанами, де панувала вишукана французька кухня, було введено меню, або, інакше кажучи, список всього,

що може запропонувати кухня ресторану. Апогеєм розвитку розкішних ресторанів можна вважати ресторан “Савой”, який був складовою частиною однойменного готелю, відкритого в 1898 р. в Лондоні; його управляючим був Цезар Рітц, а шеф-поваром Огюст Ескоф’є, які зробили справжню революцію в організації ресторанів при готелях. Ескоф’є вважають одним із найвидатніших кулінарів свого часу. Широку популярність йому приніс “Довідник з кулінарії”. Ескоф’є, крім цього, започаткував бригадний метод роботи в ресторанах. Прізвище ж Рітц стало синонімом розкоші та назвою одного з популярних готельних ланцюгів. В період з