Гурзуф – невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) — через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 – через дев’ять років. Як бачимо, зростання незначне.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом – найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX, коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті часи суму (3 тис. крб.) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок “Бруно”, “Арнольді”, “Ксенія”, “Дольник”, “Ампір” використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані “вагончики”. У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб., на горі – у 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 “розкішно обставлених номерів” коштували від одного до п’ятнадцяти карбованців за добу з “безкоштовним електричним освітленням” і “безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу”. Були й дешевші готелі – від 75 коп. за добу, а “балконами”, “достатнім світлом і чудовим краєвидом”. (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували “здорове повітря, спокій, посилене харчування”, причому їжа була не тільки “здорова”, а й “гігієнічна”, оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали “шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782-1852)), дитячими виставами, кеглями, крокетом, катанням на човнах”, а також “усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань”.

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.

3.3. У другій половині XIX – на початку XX ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з перших екскурсійних центрів Російської імперії.

Наприкінці 80-х рр. XIX ст. в Ялті виник “Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір”, який чимало зробив для розвитку вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різні віки приваблював мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди вели гарні гірські стежки.

Одним із перших, хто організував туристську поїздку до Криму ще в 1876 р., був професор геології Новоросійського університету М.О.Головкінський. Він запросив у поїздку 25 студентів і домовився про безкоштовний проїзд своїх підопічних на пароплаві Російського товариства пароплавства і торгівлі з Одеси, де знаходився університет, до Криму і назад.

Знавець і великий шанувальник кримської природи, професор М.О.Головкінський видав пізніше путівник по Криму, що характеризується повнотою і точністю.

Пізніше, в 1890 р., в Одесі організовується Кримський гірський клуб. З 1891 по 1915 р. видається журнал “Записки Кримського гірського клубу”, в якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій.

Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю.А.Листов. Головою правління обрали гірського інженера Л.П.Долинського, автора багатьох наукових праць.

Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент розвитку гірського туризму в Росії. У статуті клубу визначалися цілі його діяльності:

Наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних відомостей.

Заохочення до відвідування й дослідження цих гір та полегшення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою метою.

Підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та дрібної гірської промисловості.

Охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин.

Які ж засоби для досягнення всіх цих цілей пропонувалися в статуті клубу? Це громадські збори і загальні екскурсії, наукові бесіди й повідомлення туристів, видання на кошти клубу його праць, упорядкування різних наукових лекцій, піклування про полегшення подорожей членів клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників і гірських постів, підтримка постійних зв'язків з Імператорським Російським географічним товариством.

Кожний член клубу користувався всіляким сприянням з боку відділень Кримського гірського клубу. Видавався щомісячний журнал, який розсилався членам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилося в Одесі, а його відділення – у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб налічував близько 400 членів.

Свою діяльність клуб розпочав з організації в квітні 1891 р. екскурсії для дев'ятнадцяти своїх членів до Криму.