Розвиток туризму в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.

План

Розвиток туризму в Україні у міжвоєнний період (1918-1939 рр.):

створення централізованої системи управління туризмом в СРСР:

товариства Об’єднане екскурсійне бюро (1926-1928 рр.), “Радянський турист” (“Радтур”) (з 1928 р.), Російське товариство туристів, Товариство пролетарського туризму РРФСР, Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій, їх практична діяльність;

міжнародний туризм в Україні. Діяльність “Інтуристу”.

туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні в період “українізації” (1923-1933 рр.):

практична робота Бюро з організації екскурсій;

діяльність структур у сфері туристсько-екскурсійної роботи в Україні у 20-ті рр. (Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсі не товариство (1928-1929 рр.) акціонерне товариство Укртуре (1926-1930 рр.));

туристський рух в Україні у 30-х рр. ХХ ст. Створення туристсько-рекреаційних ресурсів: національні заповідники.

Основні напрями розвитку туризму в Україні в повоєнний період (50-60-ті рр. ХХ ст.):

відновлення туристсько-екскурсійної діяльності наприкінці 40 – на початку 50-х рр.

удосконалення системи організації і управління туризмом у 50-60-ті рр. Діяльність Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ, ВАТ “Інтурист”, Центральної ради з туризму ВЦРПС.

Зоряний час радянського туризму (70-80-і рр. ХХ ст.):

піднесення міжнародного туризму у 70-80-х рр. ХХ ст. “Інтурист” – лідер серед туристських організацій СРСР;

діяльність Української республіканської ради по туризму та екскурсіях щодо розвитку масового туристського руху в Україні;

БММТ “Супутник” і молодіжний туризм як чинник патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді.

Туризм в Україні на рубежі ХХ – ХХІ ст.:

правові засади туристської діяльності в Україні6

Закон України “Про туризм” від 15 вересня 1995 р.;

постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.”;

український туризм як складова міжнародного туризму. Україна як складова Всесвітньої туристської організації (ВТО).

сучасний стан туристичної галузі: соціальний туризм, молодіжний і дитячий туризм, сільський (зелений) туризм, оздоровчо-спортивний туризм, екскурсійна діяльність;

розвиток матеріальної бази туризму.

санаторно-курортні (оздоровчі) заклади України;

розвиток готельного господарства, туристської інфраструктури;

гарантування захисту та безпеки туристів.

підготовка кадрів для туристичної галузі. Перспективи розвитку туризму в Україні та вплив соціальних, демографічних та інших факторів на туристичний ринок.

1.1. Після закінчення першої світової війни значно змінилась політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій виникли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. Зазнало докорінних змін і геополітичне становище українських земель. На території Східної (Наддніпрянської) України встановилась радянська влада – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР); з 1937 р. – Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), столицею якої до 1934 р. був Харків. За Ризьким мирним договором (березень 1921 р.) частина західних областей України відійшла до Польщі (ще раніше, в 1918 р., Румунія окупувала Буковину; в 1919 р. Закарпаття дісталося Чехословаччині). Тому 20-30-ті рр. в Україні характеризувалися суперечливими процесами та явищами в усіх сферах життя суспільства і в розвитку туризму також.

У грудні 1922 р. УСРР увійшла як суверенна республіка до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і її подальша історія стала невіддільною від історії багатонаціональної більшовицької держави.

Стрижнем політики радянської влади в галузі туризму в 20-30-ті рр. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму.

Тривалий час радянський туризм розвивався стихійно, не мав організаційного центру.

Майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм туристсько-екскурсійної роботи.

У 1926 р. при Народному Комісаріаті Освіти РРФСР було створене Об’єднане екскурсійне бюро, до складу якого ввійшли: Бюро дальніх екскурсій Інституту методів позашкільної роботи, Екскурсійне бюро при Головполітосвіті та Екскурсійне бюро при музейному відділі Головнауки.

Однак наприкінці 1928 р. Об’єднане екскурсійне бюро було ліквідовано. Його замінило акціонерне товариство “Радянський турист” (“Радтур”), яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Членами товариства могли стати громадяни, які придбали його акції. Одна акція коштувала 1 крб., проте право голосу мали лише власники не менш як 100 акцій.

Обов’язком акціонерного товариства було створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території тодішнього Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Туристські й екскурсійні маршрути проходили місцями, пов'язаними з революційними подіями та соціалістичним будівництвом у країні.

Товариство мало власні турбази, будинки туристів, сезонні притулки, орендувало в містах готелі. На свої маршрути товариство “Радтур” розповсюджувало платні путівки.

До літа 1929 р. “Радтур” пропонував путівки на 29 маршрутів, прокладених як у європейській, так і в азійській частинах країни: в Центральній смузі Росії, на Уралі та Волзі, в Україні й у Криму, на Кавказі та в Закавказзі, на Алтаї і навіть по Паміру. Тривалість подорожей не перевищувала двох тижнів, що відповідало часу відпустки більшості працюючих.

Створення подібних організацій не вирішувало всіх проблем, пов’язаних з розвитком туризму в країні. Уявлення про нього наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. було дуже неоднозначним. Для культкомісій профспілок туризм був чимось середнім між прогулянкою і пікніком, для рад фізичної культури – фізкультурою.

Самодіяльним туризмом Об’єднане екскурсійне бюро, а згодом акціонерне товариство “Радтур”, не займалися. Профспілки в ту пору також не включали туризм у сферу своєї роботи й обмежувалися організацією лише так званих “масовок” (розважальних колективних виїздів працівників підприємств за місто у вихідні дні) та екскурсій у музеї.

Ініціатором і організатором розвитку масового самодіяльного туризму став комсомол (ВЛКСМ, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді), що з середини 20-х рр. розгорнув широку діяльність з організації дозвілля молоді.

У січні 1927 р. Центральний Комітет ВЛКСМ і редакція газети “Комсомольская правда” провели нараду з організації