Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, а й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати для задоволення своїх фізіологічних і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести- й семигодинний робочий день) та робочого тижня (п’ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньому на 3,1 дня) відчутно вплинули на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х – першій половині 80-х рр. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортні умови для перевезення значної кількості туристів.

Розвитку туризму також сприяли істотні зміни в сфері обслуговування, що перетворилась на окрему галузь з розвиненою інфраструктурою. Ще одним важливим чинником, який зумовлював розгортання масового туристсько-екскурсійного руху, слід вважати зростання культурно-освітнього рівня населення, прагнення людей глибше пізнати історію свого краю та інших країн.

Організацією внутрішнього туризму та екскурсій в Україні в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (УРРТЕ), Міністерство оборони УРСР, Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, Міністерство освіти УРСР та інші міністерства і відомства колишнього СРСР. Держава виділяла певні кошти, фонди, матеріали, транспорт для створення в республіці індустрії туристсько-екскурсійного обслуговування населення. У 70-х – першій половині 80-х рр. особливо швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму. Так, якщо в 1970 р. в Україні було 58 туристських баз, їхніх філій і притулків, то в 1983 р. – 25 готелів, 75 турбаз, 4 туркомплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових притулків, усього – 156 (у 2,5 раза більше).

У 1971-1975 рр. темпи розвитку туризму і екскурсій були особливо високими. В СРСР було надано послуги 25,4 млн. туристів і понад 130 млн. екскурсантів.

Комплексні заходи щодо подальшого розвитку туризму були визна-чені прийнятою в жовтні 1980 р. постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про подальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні» (див. дод. 7). У документі було дано широку програму заходів, що забезпечували значне збільшення обсягу і підвищення якості обслуговування, удосконалення видів, форм наданих послуг, розширення мережі туристсько-екскурсійних установ.

У 1981-1985 рр. постійно нарощувались обсяги туристсько-екскурсійного обслуговування населення по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ). У 1985 р. було надано послуги 37 млн. туристів і 200 млн. екскурсантів. Населенню було надано туристсько-екскурсійних послуг на суму понад 8 млрд. крб.

У 1985 р. система Центральної ради по туризму та екскурсіях мала в своєму підпорядкуванні 965 туристських об’єктів, здатних прийняти одночасно майже 400 тис. відпочиваючих.

Питання туристсько-екскурсійної діяльності населення країни стали складовим елементом Комплексної програми розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986-2000 рр. Стосовно туризму вимоги Комплексної програми знайшли відображення в спільній постанові ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ від 18 липня 1985 р. “Про заходи щодо розвитку туризму й удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування населення в країні в 1986-1990 роках і на період до 2000 року” (див. дод. 8), якою Центральній раді по туризму та екскурсіях, Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” і Державному комітету СРСР з іноземного туризму за участю зацікавлених міністерств і відомств було доручено забезпечити в 1986-2000 рр. подальший розвиток і удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування за рахунок реконструкції та розширення власної матеріальної бази, здійснити величезний комплекс найважливіших заходів. Виконання цих планів, безумовно, сприяло подальшому розвитку туризму в СРСР.

Головним змістом постанови 1985 р. була її соціальна спрямованість. У документі підкреслювалося, що “туризм і екскурсії стали невід’ємною частиною життя народу, важливим засобом зміцнення здоров’я людей і раціонального використання вільного часу”. Було намічено широкий комплекс заходів для зміцнення матеріально-технічної бази туризму, в тому числі і в Україні. Так, по лінії Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС передбачалося будівництво туристських комплексів, готелів, баз і кемпінгів у 1986-1990 рр. на 40 тис. місць, у 1991-995 рр. – на 60 тис, а в 1996-2000 рр. –на 70 тис. місць.

По лінії Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” передбачалося будівництво молодіжних центрів, таборів і готелів у 1986-1990 рр. на 3,3 тис. місць, у 1991-1995 рр. – на 5,2 тис, а в 1996-2000 рр. – на 7 тис. місць.

З цією метою на 1986-1999 рр. ВЦРПС планувалось виділити капітальних вкладень на 616 млн. крб., “Супутнику” – 60 млн. крб.

Планувалося довести кількість туристсько-екскурсійних поїздів у 1990 р. до 2 тис рейсів, а в 2000 р. – до 3 тис. рейсів за рік. Для цього було доручено здійснити проектування і будівництво пунктів стоянок таких поїздів, у тому числі в Україні – у Полтаві, Яремчі, Рахові, Чернівцях, Чернігові, Херсоні, Дніпропетровську, Запоріжжі й Керчі.

Передбачалося організувати виробництво буксирувальних гірськолижних підйомників (по 10 комплектів щороку), збірних дерев’яних будинків (загальною площею 80 тис. м2 щороку), продуктів харчування в дрібному розфасуванні, придатних для тривалого зберігання, автобусів у туристському виконанні (2 тис. шт. щороку) та багато іншого.

Варто особливо підкреслити послідовну систему виконання спільних постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, що існувала в ті роки. На основі спільних постанов з питань туризму 1969, 1980, 1985 рр., з урахуванням місцевих особливостей