У дні XII фестивалю (Москва, 1985 р.) постійно були відчинені двері клубу радянської делегації, де на зустрічах, концертах художньої самодіяльності, ярмарках сувенірів, різних виставках побувало понад 100 тис. учасників.

Пропаганді культурної спадщини і традицій народів різних країн значною мірою сприяли численні поїздки молоді на фестивалі мистецтв, художні виставки, для огляду скарбів музеїв, що, в свою чергу, формувало художні та естетичні смаки юнацтва, сприяло усвідомленню й розумінню історичних і художніх цінностей. Регулярними, наприклад, стали поїздки радянської молоді на свята “Варшавська осінь”, “Празька весна”, міжнародні музичні фестивалі в Сопоті, Карлових Варах. Велику кількість молодих посланців мистецтва збирали всесвітньо відомі фестивалі радянського мистецтва “Російська зима”, “Московські зірки”, “Білі ночі”, “Київська весна”, свята пісенної творчості у Вільнюсі, Ризі й Таллінні. Особливий інтерес викликав проведений у Києві в 1986 р. І Міжнародний молодіжний фестиваль “Пісня в боротьбі за мир”.

Традиційними й регулярними були поїздки молодих радянських спортсменів за кордон у складі туристських груп, поїздів і круїзів. Як правило, всі вони були учасниками двосторонніх фестивалів і днів дружби, всесвітніх фестивалів, бажаними гістьми в багатьох країнах світу. Регулярними в межах молодіжного туризму були відвідування Японії і СІЛА радянськими гімнастками.

У 70-80-ті рр. БММТ “Супутник” щороку приймало значну кількість спортсменів, які брали участь у великих міжнародних спортивних змаганнях у Москві, Ленінграді та інших містах СРСР. Такий досвід дав змогу “Супутнику” виконати свого часу відповідальне доручення XVIII з’їзду ВЛКСМ: забезпечити якісну підготовку і проведення туристської програми молоді в рамках Олімпіади-80.

Отже, незважаючи на заідеологізований характер роботи, принципи патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді найактивніше реалізувалися в діяльності Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ. Попри деякі негативні моменти в розвитку туризму в 70-80-ті рр. (суворий партійний і профспілковий контроль, заідеологізованість) слід зазначити, що саме в цей період туризм, зокрема соціальний туризм, переживав свій зоряний час, став масовим явищем і засобом виховання, перетворився на галузь економіки з розгалуженою інфраструктурою.

4.1. За оцінками Всесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 р. туризм посів перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. Так, у сфері міжнародного туристського обміну щорічний обіг коштів становить понад 2,2 трлн. доларів.

Виробляючи 11% глобального (загальносвітового) національного продукту, залучаючи 7% світових інвестицій, туризм нині є найпотужнішою сферою світової економіки. На частку туризму припадає 11% споживчих витрат, 5% податкових надходжень. Ще в 1996 р. за валютними надходженнями, що зростають на 9% щороку, туризм випередив експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного обладнання, автомобілебудування, всі інші види послуг.

Сфера гостинності туристських комплексів – найпотужніша в світі. У ній зайнято понад 200 млн. чол. (або 8% існуючих робочих місць), половина з яких працює в готельному господарстві. У жодній галузі індустрії немає такої кількості працівників, які вступають у контакт зі споживачами її продукції. У 2000 р. кількість світових туристських прибуттів, іншими словами, туристів, становила близько 700 млн. чол., що означає зростання порівняно з 1999 р. на 7,4%.

Можна зі всією відповідальністю стверджувати, що туризм і подорожі увійшли до числа першочергових потреб людини. Частка витрат населення на туризм у Великій Британії становить 19% сімейного бюджету, у ФРН – 16%, у Японії – 14%, у Франції та США – 12%. Середня американська родина витрачає на туризм 3900 дол. щороку.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культурно-історичними пам’ятками, широкою індустрією подорожей та туризму. В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного макси-мально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

В умовах занепаду промислових підприємств спостерігається інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки України (металургійної, машинобудівної, оборонної та ін.) у сферу надання послуг. Це закономірний процес розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму