Зародження і розвиток екскурсійної діяльності в Україні (до початку ХХ ст.)

План

Зародження екскурсійної діяльності на українських землях (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.):

виникнення і розвиток освітянських екскурсій. Поява екскурсій в природу, історичних, паломницьких, літературно-мистецтвознавчих, літературних, виробничих екскурсій, музейних експозицій, виставок. Екскурсійна діяльність В.Петра;

екскурсійна діяльність наукових товариств (Історичне товариство Нестора-Літописця, Київське товариство дослідників природи, Київське відділення Російського технічного товариства, Українське наукове товариство, Орнітологічне товариство ім. К.Кеслера, Київське товариство з охорони пам’яток старовини та мистецтва, Миколаївське товариство аматорів природи), їх археологічні, геологічні, ботанічні, зоологічні, наукові екскурсії;

Перше бюро подорожей та екскурсій. Розробка туристичних маршрутів Кримсько-Кавказьким гірським клубом. Підготовка кадрів. Діяльність перших у Києві курсів для підготовки керівників екскурсій (1915 р.). В.Артоболевський.

Екскурсійна діяльність у період Української революції (1917-1920 рр.):

діяльність С.Русової в екскурсійному відділі Департаменту позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР;

співпраця екскурсійного відділу з “Просвітою”;

підготовка кадрів.

1.1. Історія екскурсійної діяльності розпочинається наприкінці XVII – на початку XVIIІ століть, коли у школах Англії, Франції, Німеччини, Австрії та інших країн при вивченні окремих предметів учителі почали використовувати в роботі з учнями пішохідні прогулянки та поїздки за межі міст. Ці найпростіші форми подорожей і отримали назву екскурсій.

Екскурсія (від латинського “excursio” – поїздка) є невід’ємною складовою туризму. Доцільно зауважити, що у різні часи в це поняття вкладався різний зміст. Так, на межі ХІХ-ХХ століть під екскурсіями розуміли насамперед наукові розвідки або процес накопичення певних знань про ту чи іншу історичну пам’ятку. Професор Б.Є.Райков у своїй праці “Методика і техніка проведення екскурсій”, виданій у 1927 році, відзначав: “Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів у місцях їх природного знаходження (локальний принцип) і в зв’язку з пересуванням свого місця в просторі (моторний принцип). Ці два принципи тісно між собою пов’язані і складають сутність екскурсійного методу”. Отже, екскурсія визначалася, як особливий метод засвоєння знань шляхом наочного ознайомлення з конкретно означеним об'єктом за наперед означеним планом. Найбільш повне визначення поняття “екскурсія” належить відомому російському радянському екскурсознавцю Б.В.Ємельянову: “Екскурсія є цілеспрямованим наочним процесом пізнання навколишнього світу, процесом, побудованим на заздалегідь підібраних об’єктах у природних умовах або розташованих у цехах промислових підприємств, приміщеннях, лабораторіях науково-дослідного інституту, залах музеїв, виставках, майстернях художника тощо. Показ об’єктів, які сприймаються чуттєво, відбувається під керівництвом кваліфікованого керівника – екскурсовода і підпорядкований завданню розкриття чітко визначеної теми”. Сучасне визначення екскурсії можна знайти у “Туристському словнику-довіднику” (Федорченко В.К., Мініч І.М. К., 2000).

Екскурсія — 1) це процес наочного сприйняття довкілля, особливостей природи, сучасних та історичних об’єктів, елементів побуту, визначних місць певного міста або регіону; 2) тематичний маршрут із метою відвідання визначних місць, певних об’єктів та місцевостей.

Екскурсія має свої ознаки (елементи): тривалість у часі (від однієї академічної години до однієї доби); наявність екскурсантів (групи або індивідуалів); наявність екскурсовода, що проводить екскурсії; показ екскурсійних об’єктів, первинність глядацьких вражень; пересування учасників екскурсії за укладеним маршрутом; цілеспрямованість показу об'єктів, розповіді екскурсовода; наявність певної теми.

Таким чином, специфіка екскурсії полягає в органічному поєднанні у ній показу і розповіді. Екскурсовод показує екскурсантам об’єкти і супроводжує показ аналізом побаченого, поясненнями, історичними довідками. Закон України “Про туризм” (15 вересня, 1995р.) дає визначення поняття “екскурсійна діяльність”. Екскурсійна діяльність – діяльність щодо організації подорожей, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями з визначними місцями тощо.

Екскурсійна діяльність в Україні почала розвиватись у другій половині XIX ст. і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства, активізація я кого спостерігається у період піднесення національно-культурного руху українського народу. Тому, на відміну від західноєвропейських “прогулянок на природу”, екскурсії на українських теренах мали переважно народознавче спрямування. Біля витоків екскурсійної справи стояли визначні особистості: організатори “Руської трійці”, семінаристи Львівської духовної семінарії Я.Головацький, М.Шашкевич, І.Вагилевич, відомий письменник І.Франко та багато інших.

Усвідомлюючи виняткове значення краєзнавчої роботи для виховання учнів, українські школи та гімназії почали впроваджувати її в позакласний навчально-виховний процес, проводили мандрівки й екскурсії по рідному краю. У 1909 році у західно-українських гімназіях починає діяти “Самовиховна шкільна громада”, яка організовувала учням прогулянки й екскурсії, створювала шкільний музей і архів.

Становлення екскурсійної діяльності спостерігається і у навчальних закладах російської частини українських земель.

Доцільно зауважити, що система освіти Російської імперії складалася на той час із навчальних закладів різних типів, підпорядкованих різним відомствам.

Для дітей робітників, селян, міщан були доступні лише нижчі та професійні навчальні заклади (церковно-приходські школи, приходські училища, школи грамотності); дітей дворян та чиновників навчали у гімназіях, університетах, інститутах шляхетних дівчат); для дітей буржуазії призначались переважно технічні навчальні заклади, реальні та комерційні училища.

Навчання майже в усіх навчальних закладах було платним, тому є цілком зрозумілим, що екскурсійна діяльність була поширена у навчальних закладах середньої і вищої ланок освіти.

Одними із найпоширеніших екскурсій, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства, були екскурсії у природу. Так, здійснювались природничі екскурсії в Лубенській, Хорольській, Черкаській, Уманській, Балтській, Полтавській жіночих гімназіях. Практично всі жіночі гімназії м. Києва не залишали без уваги Ботанічний сад, береги Дніпра, дачні місцевості: Пущу-Водицю, Святошин.

Влаштовувались природничі екскурсії і з учнями Київської, Миргородської, Немирівської, Переяславської, Радомишльської, Стародубської чоловічих гімназій, а також у Київському, Кременчуцькому, Чернігівському, Проскурівському, Полтавському, Рівненському реальних училищах.

Активно проводились природничі екскурсії і на півдні. Одеська жіноча