У квітні 1920 році при музеї УНТ було засновано екскурсійне бюро. Бюро існувало недовго, але роботу проводило активно, незважаючи на тяжкі політичні та економічні умови в країні за часів громадянської війни. Протягом 1920 році відбулося 4 засідання бюро, на яких оголошувались доповіді про стан екскурсійної справи в Україні, звіти про екскурсії, обговорювались рукописи перших путівників.

У 1916 році у Києві вийшов у світ “Короткий провідник для природничих екскурсій по Києву та його околицях”, що був розрахований для природничо-історичних екскурсій. У ньому подавалися відомості про ботанічні сади, Голосіївський та Хотівський ліси, зоосад, Пушкінський парк, Труханів острів, Святошин, Пущу-Водицю, Вишгород, Межигір’я, Старосілля, Боярку тощо. Автором путівника був М.В.Шарлемань.

На бюро були представлені також екскурсійна карта пам’яток природи Києва та околиць, список місцевостей України для організації екскурсій та маршрути екскурсій.

Були розроблені екскурсійні маршрути по пам’ятках історії архітектури та мистецтва м. Києва: Києво-Печерська лавра, Софіївський, Військовий собори, Андріївська та Кирилівська церкви, Видубицький монастир, Національний музей, Києво-Могилянська академія тощо. Учасниками екскурсій були студенти вузів та школярі, військові. Кількість учасників кожної екскурсії коливалась від 10 до 75 чоловік. Українське наукове товариство проіснувало до 1921 року.

У 1909 році у Києві групою орнітологів було засновано Орнітологічне товариство ім. К.Ф.Кесслера. Активними членами його стали В.М.Артоболевський та М.В.Шарлемань. Заслуговує на особливу увагу екскурсійна діяльність вченого-зоолога, одного з фундаторів Української академії наук Миколи Васильовича Шарлеманя.

Відомий український зоолог, діяч охорони природи і заповідної справи, краєзнавець М.В.Шарлемань народився 6 лютого 1887 році у місті Кременчук Полтавської губернії в сім»ї майстра шкіряного виробництва. Батько його, Василій Богумилович, був родом із Варшави, де ще у 18 столітті осіли його французькі нащадки. Під час Першої світової війни вчений змінив дане йому при народженні ім’я Едуард на Миколу. М.В.Шарлемань навчався на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту за спеціальністю “Прикладна зоологія”.

Багато уваги вчений приділяв роботі у Всеукраїнській Спілці мисливців і рибалок, Комісії краєзнавства ВУАН, юнацьких організаціях.

У 1935році М.В.Шарлемаль став кандидатом біологічних наук, у 1937 – захистив докторську дисертацію. У 20-х рр. був директором заповідника “Конча-Заспа”. Вчений – автор біля 60 статей з охорони природи, декількох популярних книг, 4 фільмів про заповідник “Конча-Заспа”. У 1920 р. його було обрано головою зоологічної секції ВУАН, яка займалась фауністичними дослідженнями в різних областях України, зокрема на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Волині та ін. Зібрані в результаті фауністичних екскурсій експонати (опудала птахів, дрібних тварин, земноводних, комах тощо) відправлялись спочатку до зоологічного кабінету, а зі створенням при ВУАН зоологічного музею – до нього. Науковим співробітником, директором і душею цього музею до початку Великої Вітчизняної війни був М.В.Шарлемань.

Під час Великої Вітчизняної війни Микола Васильович із сім’єю не став евакуюватися, залишився в окупованому німцями Києві. Це закреслило всю його подальшу наукову кар’єру. Після відновлення радянської влади вчений не зміг влаштуватись на наукову роботу, його постійно переслідували. З дня на день він чекав арешту, чого на щастя не сталося.

Не дивлячись на своє складне матеріальне становище, М.В.Шарлемань продовжує займатися питаннями охорони природи: пропонує поновити заповідник “Конча-Заспа”, вимагає відміни урядового рішення про знищення лисиць, пише листи про охорону столітніх дерев.

Микола Васильович Шарлемань – один з небагатьох українських зоологів, який вбачав у природі не тільки екологічно-наукову, але й естетичну і культурологічну цінність.

М.В.Шарлемань брав активну участь у роботі природознавчої секції Українського наукового товариства, що діяло в Києві упродовж 1907-1921 рр. Був завідувачем екскурсійного бюро при музеї товариства.

За його безпосередньою участю в Києві у 1913-1915 рр. проходили виставки з охорони пам’яток природи, де були представлені рідкісні види тварин та рослин.

М.В.Шарлемань неодноразово порушував питання про створення державних заповідників і заказників, звертав увагу на незадовільний стан існуючих (зокрема заповідник “Палявино” на Волині). Пізніше став одним з ініціаторів створення “Асканїї-Нової”, оголошеної заповідником декретом Ради Народних Комісарів РРФСР від 8 лютого 1921 року.

Одним з найбільш діяльних наукових товариств на початку XX століття в Україні було Київське товариство з охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910-1919 рр.). Серед його членів були відомі професори М.В.Довнар-Запольський, В.В.Хвойко, М.Ф.Біляшівський та ін. В Умані знаходилась філія цього Товариства. Воно значною мірою прилучилося до розвитку екскурсійної справи в Україні. У 1912 році при Товаристві був створений Розпорядчий комітет, на який покладалися такі завдання: “Розпорядчий комітет організовує екскурсії з науковими цілями, розвідкові, освітянські тощо як для членів Товариства, гак і для приватних осіб, призначає в цих випадках керівників іа своїм вибором”. Головою комітету був Олексій Іванович Мьордер.

Члени Товариства вважали, що одним з найкращих засобів охорони старовини є поширення в народних і громадських ко-нах розуміння цінності пам’яток історії та культури. Вони прагнули цією роботою залучити та зацікавити інтелігентні сили суспільства, збудити в них живий інтерес до минулого. Досягнути цього намагались за допомогою наукових екскурсій до уцілілих пам’яток. Такі поїздки, вважали вони, повинні бути зручними, а керувати ними мають особи, які добре підготовлені.

Було виділено міста в Україні, багаті на пам’ятки, цікаві як в історичному відношенні, так і в плані мальовничості місцевості: Остер і Чернігів, Чорнобиль і Коростень, Васильків і Черкаси, Полтава й Острог, Ізяслав і Клевань, Луцьк і Кременець, Путивль і