За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні варшавської 3-ї жіночої гімназії, нижньогородського реального училища, старосельської залізничної школи, ростовської чоловічої гімназії, кишинівської духовної семінарії, московського єпархіального училища, петербурзького комерційного училища, муромського реального училища. Десяткам тисяч молодих громадян з малих і великих міст Росії допомогло Ялтинське відділення Кримсько-Кавказського гірського клубу познайомитися з чудовою природою Криму.

Як бачимо, Ялтинське відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу – одна з перших вітчизняних екскурсійних установ, що мала доволі чіткі обов’язки з організації екскурсій. Саме його можна вважати прототипом сучасних екскурсійних бюро.

2.1. Починаючи від Лютневої революції 1917 року і до кінця листопада 1920 року Україна пережила кілька змін влади. Проте, і в роки Української Народної Республіки, Гетьманату, Директорії процес розвитку освіти, культури, екскурсійної діяльності не припинився.

У циркулярі від 2 листопада 1917 року за підписом генерального секретаря народної освіти, а з січня 1918 року першого міністра народної освіти УНР Івана Стешенка, було викладено звернення до директорів різних типів шкіл. У ньому зазначалось, що умови нового політичного життя в Україні ставлять перед учителями нові завдання в новій школі, що повинна виховувати молодь у дусі загальних демократичних принципів і національних ідеалів. При цьому поряд з тим, що певна роль відводилася літературі, театру, музиці, наголошувалося на необхідності організації подорожей у ті місця, де відбувалися визначні події нашої історії. Пропонувалося включити подорожі у річний навчальний розклад як корисний методичний засіб під час вивчення історії та географії України, що, безумовно, сприятиме національному вихованню підростаючого покоління.

У циркулярі від 16 листопада 1917 року, генеральний секретар народної освіти знову звертається до директорів шкіл усіх відомств та інспекторів вищих шкіл, ставить завдання перед педагогічними радами – вирішувати питання національного виховання у школах, підкреслюючи, що весною та влітку слід організовувати подорожі-екскурсії, де б учні на власні очі змогли побачити видатні пам’ятки нашої славної минувшини. Саме подорожі повинні виховувати здорове національне почуття, сприяти вивченню рідної історії та мистецтва.

Слід відмітити винятково важливу роль української інтелігенції, яка дбала про національне виховання та пізнання історії Української держави у справі розвитку української культури. Зусилля передових педагогів тих часів були спрямовані на більш поглиблене вивчення історії природних багатств, національної культури. Серед цих людей передусім слід назвати Софію Федорівну Русову, яка у 1918 року була призначена директором Департаменту позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР, де було створено екскурсійний відділ. С.Русова була членом Центральної Ради, видатним педагогом і діячем культури.

Це ім’я, забуте в радянські роки, повернулося сьогодні до нас щирим пошануванням за непересічний внесок С.Русової у створення української національної системи виховання і освіти, виданням низки її педагогічних праць. С.Русова була добре обізнана з новими течіями західноєвропейської педагогіки, з творами Я.Коменського, Дж.Локка, Й.Песталоцці, Г.Спенсера, П.Лесгафта, багатьох інших представників передової педагогічної думки. її власні праці про навчання і виховання були співзвучні з роздумами на ці теми Івана Франка, Лесі Українки, Бориса Грінченка, Івана Глібова, інших видатних діячів української культури. Це свідчить про глибоку ідейно-теоретичну обґрунтованість діяльності екскурсійного відділу і Департаменту позашкільної освіти, які С.Русова очолювала в Міністерстві народної освіти УНР.

У її педагогічній спадщині знаходимо істотні аспекти, пов’язані зі становленням і розвитком в Україні екскурсійної справи. У статті “Націоналізація школи”, надрукованій у першому номері журналу “Вільна українська школа”, що почав виходити з 1917 року, С.Русова розглядає здійснення процесу націоналізації освіти як через впровадження рідної мови викладання, зміну програм, вивчення українознавчих дисциплін, так і через відповідне методичне забезпечення навчально-виховного процесу. При цьому вона особливо виділяє метод екскурсійний.

Таке навчання, за переконанням С.Русової, найкраще проводити не за тими або іншими підручниками, а шляхом організації екскурсій з учнями як ближніми, так і більш далекими; до тієї або іншої місцевості, цікавої чи з географічної, чи з історичної точки зору. Далі в статті подається перелік можливих екскурсійних маршрутів, освоєння яких мало сприяти формуванню у молоді патріотичних почуттів.

Департамент позашкільної освіти Міністерства народної освіти УНР і його екскурсійний відділ приділяли постійну увагу забезпеченню навчально-виховного впливу через засоби унаочненого пізнання рідного краю, розширення спектру екскурсій. Вони, згідно з рекомендаціями відділу, мали бути історичними, природознавчими, економічними, естетичними, етнографічними тощо.

Відділ працював над тим, щоб екскурсійною діяльністю була охоплена вся територія України, щоб забезпечувалося фінансування цієї справи. Передбачалося, що екскурсії мають влаштовуватися для різних соціальних верств населення, різних вікових категорій:

для дітей початкових класів;

для учнів середніх шкіл;

для робітників;

для гостей-іноземців.

Разом із С.Русовою у Департаменті позашкільної освіти вирішенням питань розвитку екскурсійної справи займалися відомі українські діячі: М.С.Шугаєвський – помічник С.Русової по Департаменту, Є.Ю.Перфецький – автор історіографічного нарису про Закарпаття, в еміграції викладав у Братиславському університеті. Відомий український природо

знавець, професор Київського університету, директор зоологічного музею В.М.Артоболевський, який вважав, що екскурсійною діяльністю повинні займатися фахівці, а не випадкові люди. Він надавав першочергового значення підготовці екскурсоводів, вирішенню організаційних питань, від яких, насамперед, залежить успіх кожної екскурсії. Перелік імен можна було б продовжити.

Екскурсійний відділ наполягав на тому, що слід приділити найголовнішу увагу розвитку екскурсійної справи по всій території України, встановити тісний контакт з освітянськими установами, забезпечити екскурсійну справу коштами. Працівники відділу вбачали головним засобом національного виховання українознавство, що буде