Екскурсійна діяльність в Україні у радянський час і в період незалежності

План

Екскурсійна діяльність в Україні в 20-30-х роках ХХ століття:

створення та розвиток системи екскурсійних закладів:

робота Комісії з музейно-виставочної і екскурсійної справи, Екскурсійно-виставочно-музейного відділу (ЕВМ, 1919-1928 рр.);

діяльність Українського екскурсійного товариства (УМПЕТ, 1928-1930 рр.).;

Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.) – продовжувач справи УМПЕТ.

діяльність системи екскурсійних закладів:

створення екскурсійних пунктів, екскурсійних баз, екскурсійних комун;

практична робота обласних відділень екскурсійних бюро, їх методичне забезпечення;

“Інструкція про проведення сільськогосподарських екскурсій”;

недалекі місцеві маршрути, далекі екскурсійні подорожі, цикли невеликих екскурсій “кругового типу”, екскурсійні маршрути спеціалізованого напряму;

“Положення про екскурсійно-виставочну роботу в УСРР” 1928 р.;

робота спецсемінарів і курсів з екскурсійної діяльності, залучення до них профспілок підприємств.

екскурсійна діяльність навчальних закладів у міжвоєнний період:

краєзнавчі екскурсії, екскурсії з суспільствознавства;

методологія проведення екскурсій;

робота краєзнавчо-екскурсійних гуртків;

екскурсії у дитячих оздоровчих установах;

екскурсії як складова підвищення кваліфікації вчителів.

екскурсійна діяльність наукових установ у міжвоєнний період. Робота ВУАН по покращенню проведення екскурсій (видання путівників, діяльність її секцій). Заходи інших наукових установ (Харківське, Одеське, Шепетівське, Полтавське наукові товариства, Товариство подільських природознавців, Географічне товариство в Києві, Всеукраїнська Наукова Асоціація Сходознавства).

Екскурсійна робота в радянський час після Другої світової війни.

партійно-урядові рішення у цій сфері:

туристсько-екскурсійне управління УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях;

постанови радянського партійного керівництва стосовно удосконалення екскурсійної роботи в країні.

виховання радянської молоді засобами туризму та екскурсій;

екскурсійна справа в діяльності профспілок.

Екскурсійна діяльність в сучасній Україні. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.

1.1. Становлення системи екскурсійних закладів в Україні в 20-30-х роках XX ст. відбувалося у складний період. На початку 20-х років уряд спрямував свої зусилля на створення розгалуженої мережі централізованого управління та контролю в різних галузях народного господарства. Одержавлення та централізація позначилися і на закладанні організаційно-правових та господарсько-фінансових основ системи екскурсійних закладів. Реформаторські нововведення відчутно вплинули на розвиток екскурсійної справи яку політичному, так і в організаційному плані. Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та вихованні трудящих мас і займала важливе місце в культурному будівництві країни. Утвердження її на державному рівні вимагало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об’єктивна потреба їх об’єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Щоб система могла нормально функціонувати, потрібно було закріпити її основну ланку, тобто створити мережу екскурсійних пунктів, екскурсійних баз, екскурсійних станцій, екскурсійних бюро. Вони повинні були забезпечувати екскурсійно-організаційне обслуговування туристів та екскурсантів, надавати послуги проживання і харчування; випускати методичну літературу, організовувати прокат туристського і екскурсійного спорядження, готувати керівників екскурсій, створювати цікаві екскурсійні маршрути тощо.

Процес створення екскурсійної системи відбувався поетапно, із впровадженням різних форм керівництва та підпорядкуванням вищим органам управління. Практично в 20-30-ті роки екскурсійною роботою організаційно керували такі структури: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Народного Комісаріату освіти УСРР (ЕВМ, 1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, Українське Екскурсійне Товариство, 1928-1930 рр.), Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936 рр.). Загальне керівництво екскурсійною справою здійснював Народний Комісаріат освіти (НКО) УСРР.

Більшовики прагнули виконати завдання широкої програми культурної революції швидкодіючими методами, адже їм потрібно було створювати свій новий управлінський апарат, готувати нові кадри для народного господарства. Тому на одне з перших місць вийшли питання освіти та самоосвіти робітників і селян, а вирішити їх у найкоротший термін можна було лише шляхом запровадження позашкільної освіти. У листопаді 1917 року в Народному Комісаріаті освіти Росії створюється позашкільний відділ. Такий відділ було організовано і в НКО УСРР. У губернських відділах освіти почали працювати відповідні підвідділи. Вони на місцях через мережу позашкільних установ, а саме: через пункти лікнепу, курси, народні університети тощо, надавали можливість отримати початковий ступінь освіти з подальшим продовженням навчання в середніх спеціальних навчальних закладах та робітфаках. Чільне місце в позашкільній освіті займав екскурсійний метод як найбільш доступний, виразний і зрозумілий, такий, що надавав можливість легко засвоювати потрібний для вивчення матеріал. Навчальний матеріал подавався через комплекс екскурсій шля-хом наочного показу і сприйняття навколишнього світу.

Широке застосування навчальних і позашкільних освітніх екскурсій сприяло розповсюдженню нових форм екскурсійної роботи і створенню системи спеціальних структур, які повинні були здійснювати керівництво туристсько-екскурсійною діяльністю в Україні та безпосередньо займатися її організацією. 17 квітня 1919 року в позашкільному відділі НКО УСРР розпочала свою роботу Комісія з музейно-виставочної і екскурсійної справи, створення якої вирішувало давно назріле питання організації музеїв, виставок, екскурсій, таких необхідних для позашкільної освіти. З'явилася також можливість на базі цієї комісії відкрити центр для об'єднання і координування всієї екскурсійної справи в Україні і розгорнути її на державному рівні. У багатьох губернських відділах освіти почали діяти музейно-виставочно-екскурсійні секції. Наприклад, секція Одеської губнаросвіти відразу організувала екскурсійне бюро і вже на червень 1919 року запланувала проведення тридцяти екскурсій.

Із 1920 року, після реорганізації позашкільного відділу НКО, екскурсійна діяльність почала підпорядковуватися Головному Політосвітньому Комітету республіки, зокрема Екскурсійно-виставочно-музейному відділу (ЕВМ). Політосвітній Комітет, передусім, спрямував свою роботу на організацію єдиної мережі політустанов УСРР. Рішення про її створення було затверджено на пропагандистській нараді політичних установ у 1922 році під головуванням Народного Комісара освіти Г.Ф.Гринька.

Подальша діяльність політустанов в єдиній централізованій структурі мала суттєвий вплив на зміцнення і розвиток системи екскурсійних закладів. Екскурсійно-виставочно-музейний відділ розробив цілу низку положень, таких як: “Положення про єдину мережу екскурсійно-виставочно-музейних установ”, “Положення про екскурсійно-виставочно-музейні установи, пов’язані з місцевим заводським