Теорія екскурсійної справи. Екскурсійна методика

План

Теорія екскурсійної справи:

екскурсія, її сутність, основні ознаки;

функції екскурсії;

класифікація екскурсій (за змістом екскурсій, за складом учасників, за місцем проведення (вид екскурсії), за способом перебування, за формою проведення, за циклічністю проведення, за метою, завданням та формою проведення);

формування екскурсійної тематики (тема та об’єкти, назва екскурсії);

елементи педагогіки в екскурсійні роботі;

використання елементів психології в екскурсійній практиці;

закони логіки та їх застосування в екскурсіях.

Екскурсійна методика:

основні поняття екскурсійної методики;

технологічний процес створення нової екскурсії;

методика екскурсійного показу:

вибір місця розташування групи екскурсантів,

розстановка екскурсійної роботи,

засоби показу об’єкта.

прийоми показу (прийоми попереднього огляду, прийом панорамного показу, прийом зорової реконструкції (відтворення), прийом зорового монтажу, прийом локалізації подій, прийом абстрагування, прийом зорового порівняння, прийом інтеграції, прийом зорової аналогії, прийом переключення уяви, методичний прийом руху, показ меморіальної дошки).;

методичні прийоми розповіді (прийом екскурсійної довідки, прийом опису, прийом характеристики, прийом пояснення, прийом коментування, прийом цитування, прийом питань-відповідей, прийом діалогізації, прийом завдань, прийом новизни матеріалу, прийом літературного монтажу, прийом художньої оповіді, прийом співучасті, прийом персоніфікації, прийом проблемної ситуації, прийом проблемного подання матеріалу, прийом індукції, прийом дедукції, прийом дослідження, прийом включення органів чуття, “музичне цитування”, перегляд документального кінофільму, слайдів, відеоматеріалів).;

техніка ведення екскурсії;

методика запам’ятовування текстів екскурсії.

1.1. Поняття сутності екскурсії дає можливість правильно вирішувати основні питання, пов’язані з організацією та змістом екскурсійної справи.

“Сутність – внутрішній зміст предмета, яка виражена в єдності всіх різноманітних та суперечливих форм його буття” [Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – С.665].

Екскурсія – це наочний процес пізнання навколишнього світу. Особливість цього процесу полягає в тому, що він пов’язаний зі заздалегідь підібраними об’єктами, які являють собою основу для розкриття теми і вивчаються на місці їх знаходження, бо кожна оглядова чи тематична екскурсія – це ніщо інше як цілеспрямований, заздалегідь запрограмований процес, побудований на поєднанні зорових, слухових та інших вражень [Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – Ч.1. – М.: Рекл.-информац. бюро “Турист”, 1992. – С.8].

Екскурсія спирається на дві форми пізнання: чуттєве і логічне (мислення).

Під час екскурсії екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об’єкти, на основі яких розкривається тема (перше завдання), отримати необхідну інформацію про них (друге завдання), відчути велич, значення історичної події (третє завдання), оволодіти практичними навичками самостійних висновків, спостереження та аналізу екскурсійних об’єктів (четверте та п’яте завдання). Видатний український педагог С.Ф.Русова так визначала завдання екскурсій: “... Екскурсії навчають не тільки дивитися навкруги себе, а й бачити усякі з’явища в усіх деталях, придивлятись до цих з’явищ і розуміти їх зв’язки між собою, і зв’язок їх з тою сферою, в якій вони утворилися” [Русова С. Шкільні екскурсії і їх значення // Світло. – 1911. – квітень. – Кн.8. – С.27].

Отже, автори екскурсії – методисти та екскурсоводи – повинні уявляти для себе, що і як повинен побачити, почути та відчути екскурсант, які висновки повинен зробити під час екскурсії.

Екскурсія, її матеріал, сам характер його подачі на аудиторію повинні вчити людину правильно мислити, аналізувати, приходити до певних висновків.

Основою екскурсії є наявність двох основних елементів – показу та розповіді, певне поєднання (сполучення) яких дозволяє досягти її ефективності.

Зростання “екскурсійності” можна прослідкувати на таких етапах сполучень:

розповідь має перевагу над показом (Р>П),

розповідь і показ рівні (Р=П),

показ переважає над розповіддю (Р<П).

Перший етап являє собою усний виступ типу лекції чи доповіді, де наочність використовується незначною мірою (Р>П). Лектор ілюструє свій виступ навчально-наочними посібниками – репродукціями картин, кресленнями, картами, гербаріями, фотографіями тощо.

Керівник групи (не екскурсовод) під час подорожі туристів до іншого веде подорожню екскурсійну інформацію. Розповідь при цьому підсилюється показом лише окремих об’єктів-пам’яток історії та культури, історичних місць.

Розповідь за виховним впливом на аудиторію на цьому етапі має більше значення ніж показ, який у такому випадку підпорядкований розповіді. Фактично такий захід при проведенні на маршруті ще не є екскурсією, а лише першою зі сходинок на шляху перетворення некваліфікованого огляду об’єктів на екскурсію. У цьому випадку методика показу фактично відсутня, розвиток має лише методика розповіді. Екскурсант пасивний, особливо як глядач, він більше спостерігає.

Особливо це має місце при звичайній швидкості автобуса (40-60 км. на годину). Об’єкти сприймаються лише оглядово. Екскурсант сприймає та запам’ятовує лише 30% близько екскурсійного матеріалу.

Екскурсійна практика свідчить, що огляд об’єктів та їх показ не одне й те саме.

Огляд – поверхове, найчастіше безсистемне знайомство пам’яткою. Кожна людина може без сторонньої допомоги оглянути зовнішній вигляд будинку, пам’ятки на площі, експозицію музею чи твори живопису.

Показ – глибоке ознайомлення, цілеспрямоване виявлення об’єкта під керівництвом кваліфікованого спеціаліста. При огляді людина сприймає лише зовнішній вигляд пам’ятки. При показі вона не тільки бачить пам’ятку, але при допомозі екскурсовода вивчає та аналізує окремі деталі, художні якості.

Другий етап – поєднання елементів, які складають екскурсію, при яких розповідь рівна показу (Р=П). Питома вага наочності, яка супроводжує усний виступ (розповідь) збільшується. При цьому зрівнюються в своєму значенні та виховному впливі на екскурсантів обидва складові елементи – розповідь та показ.

Учасник екскурсії тут уже виступає в іншій якості. Якщо раніше він був лише слухачем, то зараз він слухач і глядач одночасно.

На названому етапі становлення екскурсії відбувається розподіл об’єктів на основні та додаткові. Робиться спроба створити постійний текст розповіді, який поки що називають по-різному: конспект, розгорнутий план викладення матеріалу, тези екскурсії тощо.

Виділяються підтеми. Починають використовуватися методичні прийоми показу об’єктів. Добираються логічні переходи як словесні містки між