У цьому випадку показ об’єктів відбувається при невеликій швидкості автобуса.

Третій етап. Поєднання показу та розповіді набуває дедалі (ще) більш екскурсійного характеру. Показ, який збільшився в обсязі, тепер займає чільне місце в екскурсії (П>Р). У розповіді важлива роль відводиться аналізу об’єктів, які сприймає зір. Вона ведеться в екскурсійних формах: у вигляді коментаря, довідки, пояснення, вступного слова до показу об’єктів або заключного (пояснюючого) після їх показу. Екскурсант уже виступає у ролі дослідника. Засвоюється понад 50-60% матеріалу. Це, в основному, показ об’єктів на зупинці з вікна автобуса, без виходу групи, і найбільше сприймання відбувається безпосередньо біля пам’ятки при підході до неї.

На цьому етапі домінує цілеспрямований показ екскурсійних об’єктів. Розповідь займає другорядне місце і цілком підпорядковується показу. Показ і розповідь ведуться екскурсоводом на основі методичних прийомів. У підтемах виділені основні питання. Логічні переходи, виконуючи роль словесно-зорових містків між підтемами та об’єктами, з’єднують екскурсію у цілісний твір. Вступне та заключне слово екскурсовода стають постійними частинами екскурсії. Місце зорових ланок, яких не вистачає, відтворюють експонати “портфеля екскурсовода”. Захід стає екскурсією у повному розумінні цього слова.

Один з зачинателів екскурсійної справи професор Б.Є.Райков писав: “... Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів на місці їх природного знаходження (локальний принцип) і в зв’язку з пересуванням свого місця у просторі (моторний принцип). Ось ці два принципи, які тісно пов’язані між собою, і складають сутність екскурсійного методу” [Райков Б.Е. Методика и техника экскурсий. Изд. 3-е, переработан. и дополнен. – М., 1927. – С.11].

Отже, екскурсійний метод – це такий метод, основою якого є наочність, обов’язкове поєднання показу, розповіді та руху.

Яким же повинно бути співвідношення цих елементів?

Кількісно показ та розповідь в екскурсіях весь час змінюються. Це залежить, перш за все, від числа об’єктів по темі (пам’ятки історії та культури, споруди, будівлі, визначні місця, техніка та ін.), фактичного матеріалу, який їх характеризує, та події, з ними пов’язаних.

До речі тут думка професора С.П.Сингалевича: “Ясно, що чим більше розповідає про минуле пам’ятка, яку вивчаємо, тим менше про неї розповідає керівник екскурсії, в разі ж, коли екскурсійний матеріал недостатній, якщо в пам’ятці минулого сліди епохи, яку вивчаємо, вже стерті часом чи зруйновані діями пізніших поколінь, тут необхідні усні доповнення, документальні обґрунтування фактів минулого...”.

Саме тоді відбувається перетворення лекції на екскурсію. Її основні елементи – показ та розповідь – не можуть існувати самостійно, доповнюють одна одне, створюючи цілісний твір-екскурсію.

Таким чином, екскурсія – це твір, в якому її творцям – методистам та екскурсоводам – вдається досягти чіткої взаємодії між показом об’єктів, розповіддю про них та подіями, що з ними пов’язані.

Якщо рівновага показу та розповіді у чіткому співвідношенні, яке задумане авторами у кожній екскурсії, буде порушена, екскурсія, зробивши кілька кроків назад, легко знову перетвориться на лекцію на міських вулицях.

Ознаки екскурсії

Ознака – все те, що робить схожими між собою або відрізняє одне від одного предмети та явища. Йдеться лише про істотні ознаки, ті, без яких предмет, явище, форма не можуть існувати.

На відміну від лекції основними ознаками екскурсії є висока ступінь наочності та рух. Екскурсія насичена рухом. Без переїздів, переходів від об’єкта до об’єкта, без руху при огляді об’єктів, а також підйомів, спусків тощо екскурсії не може бути.

Екскурсія подібно до інших форм культурно-просвітньої діяльності – лекції, диспуту, тематичного вечора тощо – має свої ознаки та особливості в організації, методиці підготовки та проведення. Отже, в чому вони полягають?

У міський та загородній (позаміській) екскурсії таких ознак нараховується сім:

Обмеженість у часі – від однієї академічної години до однієї доби. Багатоденних екскурсій не буває, це вже транспортні подорожі.

Наявність екскурсійної групи (екскурсантів).

Участь кваліфікованого керівника – спеціаліста певної галузі знань, обов’язки якого виконує екскурсовод.

Показ екскурсійних об’єктів у місцях їх природного розташування (знаходження).

Пересування екскурсантів за заздалегідь складеним маршрутом.

Цілеспрямованість огляду, наявність визначеної теми.

Активна розумова діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об’єктів).

Крім цих, загальних для всіх екскурсій ознак, кожний вид має свої специфічні, лише йому притаманні ознаки.

Для автобусних екскурсій – це обов’язковий вихід з автобуса для безпосереднього огляду пам’яток та визначних місць.

У музейних – знайомство з матеріалами, що знаходяться на стендах та стінному просторі. У цьому випадку до експозиції ніби переміщуються наочні матеріали з “портфеля екскурсовода” (при численному збільшенні кількості експонатів).

У пішохідних – місце короткого логічного переходу займає більш докладна розповідь про події.

При відсутності навіть однієї з цих ознак ефективність екскурсії знижується.

Безсистемний огляд визначних місць, пам’яток історії та культури призводить до “спотворених форм гідизму” [Герд В.А. Экскурсионное дело: Сб. статей по методике экскурсий. – М.-Л.: Госиздат, 1928. – С.23], негативного явища в екскурсійній практиці, що “компрометує екскурсійну справу” [Там само. – С.12] і що завжди непокоїло вчених-екскурсіоністів. “Сформувалося два типи оглядаючого та показуючого. Турист і гід обумовлюють і створюють одне одного за власним образом та подобою. Гід – слуга інтересів туриста, турист – раб навичок гіда. Гуманітарні екскурсії знаходяться в міцній залежності від старих навичок визначних пам’яток...”Методи” гіда склалися ще за часів фараонів, але не дивлячись на свій поважний (чималий) вік, панують й донині не тільки по всій Європі, а, цілком імовірно, й в усьому світі, не