Кожна людина, незалежно від того, що привело її до лав екскурсантів і від кількості відвіданих екскурсій, дізнається на них про щось нове, раніш невідоме.

Людина поповнює свої знання новими прийомами аналізу та оцінки подій, новим ставленням до цих знань. Ці нові знання вона отримує не лише від екскурсовода, але й від спілкування з екскурсійними об’єктами. Екскурсовод вчить своїх слухачів розуміти соціальні, історичні, моральні, естетичні та інші аспекти світогляду людини.

Ще одне завдання екскурсії, як педагогічного процесу – озброїти екскурсантів навичками для самостійного спостереження об’єктів. Екскурсія своєю наочністю, методичними прийомами показу, цікавими формами розповіді повинна сприяти активізації екскурсантів. Вирішуючи це завдання, екскурсовод вже з самого початку екскурсії ставить собі за мету прищепити групі, особливо якщо вона вперше бере участь в екскурсії, певну “екскурсійну грамотність”, а це – вміння бачити об’єкт, бо можна дивитись на нього і не бачити.

Щоб правильно зрозуміти процес виховання людини, “важливо розрізняти два шляхи впливу на людину в системі суспільних відносин: безпосередній і опосередкований. У першому випадку людина засвоює зміст суспільних відносин, будучи в них безпосередньо включеною. У другому випадку процес засвоєння суспільних відносин відбувається завдяки засвоєнню різних форм суспільної свідомості (політики, моралі, мистецтва та ін.)” [Педагогіка / За ред А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985. – С.11].

Таким чином, екскурсія сприяє набуттю екскурсантами нових знань про природу, суспільство чи вдосконалення поглибленню вже набутих. Це і дає змогу вважати екскурсію частиною педагогічного процесу, в якому взаємодіють дві сторони: та яка навчає, – екскурсовод і та, яка здобуває знання, – екскурсанти.

Оскільки йдеться про процес взаємодії двох сторін (екскурсовода та екскурсанта), то і розглядати його слід як двосторонній, в якому обидві сторони активні. Спроба розглядати екскурсію як односторонній процес, коли активний лише екскурсовод, а екскурсанти пасивно сприймають від нього інформацію, призведе до невірного тлумачення та помилок не лише в організації екскурсійної роботи, а у визначенні ролі і місця екскурсовода. Екскурсовод активний не лише зовнішньо (на вигляд), а й внутрішньо. Його зовнішня активність проявляється у виразній мові, жестах, міміці. Внутрішня – в розумовій діяльності (побудова плану розповіді, обміркуванні, що сказати, як сказати, аналізуванні поведінки екскурсантів, їх ставлення до побаченого та почутого, реакція на репліки, запитання, зауваження тощо).

Активність екскурсантів – значною мірою внутрішня. Екскурсант під час розповіді екскурсовода обмірковує, аналізує, порівнює нові знання з тими, які вже має. Він не завжди запитує, подає репліку. Зрозуміло, що таку активність спостерігати і стимулювати значно важче. У цьому своєрідна складність екскурсійної роботи, яку кожен екскурсовод вирішує індивідуально, виходячи з рівня підготовки та досвіду роботи. Однак слід відмітити, якщо екскурсія побудована відповідно до рекомендацій педагогічної науки, то вона відбувається таким чином, що екскуррсант не перестає бути активним. Ця активність проявляється і в його розумовій діяльності, в його ставленні до екскурсій.

Взаємодія екскурсовода та екскурсанта – головне в екскурсії. Тому знаходження оригінальних форм спілкування з екскурсією, її змістом, об’єктами та безпосередньо з її авторами – екскурсоводами – головне завдання екскурсійної педагогіки. На це звертала увагу ще відомий український педагог С.Ф.Русова, вказуючи, що “... не грубою поверхньою дисципліною мусить підтримувати порядок екскурсії вчитель (екскурсовод), а глибоким психологічним тактом й цікавістю своїх пояснень” [Русова С. Шкільні екскурсії і їх значіння // Світло. – 1911. – Квітень. – Кн.8. – С.34].

У сучасній літературі є вимоги до педагогічних завдань екскурсії: “побудувати її на основі максимальної активності та самодіяльності екскурсантів, стимулювати самостійний аналіз зорових вражень, озброїти екскурсантів навичками самостійне спостереження та аналізу зорової інформації” [Зорин И., Квартальнов В. Толковый словарь туристских терминов. – М.-Афины, 1994. – С.292].

Одночасно необхідно враховувати емоційну сторону екскурсії, таку її особливість як святковість, яка створює особливий настрій, з яким учасники приходять на неї.

“Кожна екскурсія – це дещо, що вириває екскурсантів із звичайної ходи життя. Відхід від розміреного способу життя, яке несподіване виключення з нього, – цим перш за все привертає уві та симпатію кожна екскурсія” [Петров А. А. Массовые экскурсии. – М.: Изд-во МГСПС “Труд и книга”, 1924. – С.10].

Саме тому в ході екскурсії кожний екскурсовод прагне до того, щоб знання, які отримують екскурсанти під час екскурсії викликали у них емоційний відгук, активізуючи їх моральні, інтелектуальні, естетичні почуття. Для цього необхідно передавати знання образно, ілюструвати матеріал фактами та прикладами, які здатні викликати ті чи інші переживання.

Наявність нового у змісті екскурсії, у самому підході до розгляду об’єктів є важливою умовою пробудження інтересу в екскурсантів. Неприпустимо повторювати відомі істини на однаковому пізнавальному рівні тільки тому, що цього вимагає текст екскурсії. Обов’язок екскурсовода – розширити коло пізнання слухачів, у будь-якому, навіть у відомому для екскурсантів питанні знайти нове, раніш невідоме їм, але достатньо суттєве для більш глибокого сприйняття матеріалу.

Досвід кращих екскурсоводів доводить: до всього, що тісно пов’язане з уже відомим, розвиває це відоме, екскурсанти завжди ставляться зацікавлено, а до повтору відомих істин, навпаки негативно. А це вже залежить від рівня майстерності екскурсовода.

Аналіз практичної діяльності екскурсоводів дає змогу визначити основні рівні їх майстерності, якщо за основу градації взяти такий показник, як зростання рівня діяльності екскурсовода як педагога.

1. Початковий рівень. Екскурсовод знає