Необхідно завжди враховувати, що питання окремої підтеми, як і питання плану викладення екскурсії в цілому повинні виключати одне одного.

При складанні методичної розробки з обов’язковим врахуванням законів логіки повинні формулюватися і методичні вказівки, які поширюються не лише на усне викладення екскурсійного матеріалу, але і на показ об’єктів, зв’язок показу та розповіді.

Важлива роль у цьому належить логічним переходам, їх варіантам.

Ці переходи повинні розглядатися як важлива, хоча й така, що немає самостійного значення, частина екскурсії. Вміло підібрані логічні переходи надають екскурсії необхідну стрункість. Вони повинні бути змістовними. Можна рекомендувати наступні їх варіанти, які будувати за допомогою понять:

тотожні. Наприклад, в екскурсії “Природа Криму” (Сімферопольське бюро подорожей та екскурсій) мова йде про карстові печери Криму, і екскурсанти підводяться до висновку, що печери виконують роль зберігачів вологи. “Такі ж якості властиві і лісам” – цей висновок екскурсовода, який побудовано на тотожному понятті, дозволяє йому перейти до іншої підтеми – гірсько-лісова частина Криму.

підпорядковані;

супідрядні;

протилежні;

співвідносні. Наприклад, “Другим важливим елементом цього меморіального комплексу є...”, “Ще складнішою проблемою у становленні нашого міста було...”.

Усім переліченим варіантам притаманний логічний зв’язок між об’єктами, фактами, які зафіксовано через поняття, а саме через зміст матеріалу екскурсій.

Часто в екскурсіях під час переходу від однієї підтеми до іншої користуються формальними переходами, їх іноді ще називають конструктивними – це такі переходи, які не зв’язані змістом екскурси і не являють собою перехідного містка від одної частини екскурсії до іншої.

Наприклад: “А зараз ми проїдемо на майдан”, чи “Проїдемо далі”, “Давайте подивимось ще одну цікаву споруду”. Такі переходи не сприяють встановленню органічного зв’язку між окремий частинами екскурсії, і вони не в змозі об’єднати весь матеріал в єдине ціле.

Використовують формальні переходи звичайно в тих випадках, коли у методистів та екскурсоводів не вистачає практичного досвіду для підготовки екскурсії як єдиного цілого. Проте не можна зовсім заперечувати можливість використання цих переходів взагалі, вважати їх однією з характерних помилок в екскурсійній роботі. У тих випадках, коли пересування між об’єктами займає якісь секунди, такі переходи неминучі: “Тепер подивіться сюди”, чи “Прошу звернути увагу на пам’ятник, який знаходиться поруч”. Неминучі такі переходи при огляді експозиції музеїв та виставок, де зали, тематичні розділи, окремі стенди присвячені підтемам, знаходяться неподалік одне від одного.

Тривалість логічного переходу в часі відповідає переїзду від об’єкту до об’єкту. Може він починатися до переміщення групи до наступної зупинки і закінчуватися вже на зупинці. Зміст логічного переходу – вимога не екскурсійного об’єкту, його особливостей, а змісту самої екскурсії, тієї підтеми, після якої робиться перехід як логічний мовний місток до наступної підтеми.

Іноді мають місце спроби за допомогою логічного переходу поєднати між собою пам’ятки, які показують, перекинути словесний місток від об’єкту до об’єкту, без залежності від змісту розповіді, яка супроводжує показ цих пам’яток. Це помилка. Бо зміст логічних переходів між одними і тими ж пам’ятками різний в екскурсіях на різні теми. Це відбувається тому, що кожна розповідь ведеться про інші події, а логічний перехід – частина розповіді, – лише відображає її зміст.

Логічні переходи мають велике значення в екскурсії. Випереджаючи зміст наступної підтеми, вони викликають необхідні емоції у екскурсантів та сприяють створенню необхідних умов для кращого засвоєння не лише окремої підтеми, а й усієї теми в цілому.

Важливо також пов’язувати поміж собою окремі складові всередині підтем, особливо основні питання, які входять у підтему. Такий логічний зв’язок буде сприяти більш глибокому розкриттю підтеми.

Виконуючи вимоги лаконічності словесного матеріалу, не слід збитися на уривчастість викладених екскурсоводом фактів. Під час розробки нової теми і в процесі подальшого її удосконалення необхідно уважно слідкувати, щоб кожна думка, яка сповіщається екскурсантам, доводилася до логічного кінця, а кожна подана теза була переконливо розкрита.

Усі ці вимоги повинні знайти вирішення у тексті екскурсії, особливо індивідуальному.

2.1. Екскурсійна методика як окрема методика, що пов’язана з процесом поширення знань на основі однієї форми роботи, являє собою сукупність вимог і правил, висунутих до екскурсії, а також суму методичних прийомів підготовки та проведення екскурсій різних видів, різної тематики і для різних груп людей.

За думкою Ю.Александрова, “практика екскурсійної методики включає застосування науково-обгрунтованих прийомів і способів підготовки та проведення екскурсій, формування та функціонування системи методичної роботи та її основних ланцюгів (методрада, методична секція екскурсоводів, методичний відділ, методкабінет), а також системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів екскурсоводів” [Алесандров Ю.Н. Актуальные проблемы развития экскурсионной методики // Актуальные проблемы экскурсионного дела: Материалы научной конференции. – Сухуми ЦНИЛТЭ, 1972. – С.21-23].

Велике значення для обґрунтування та розвитку екскурсійної методики має психологія, особливо соціальна психологія, що займається вивченням природи відчуттів, сприйнять, уявлень, законів мислення, ролі позитивних і негативних емоцїй у процесі пізнання, психофізичної природи уваги, переконання, особливостей психології колективу (групи), механізму повчання тощо.

Б.В.Ємельянов розглядав екскурсійну методику в таких аспектах, як основу професійної майстерності екскурсоводів; як механізм, що удосконалює “подання” матеріалу та сприйняття об’єкта екскурсантам, як процес упорядкування діяльності екскурсовода. Відомий екскурсіоніст вважав, що екскурсійна методика спирається на філософію. З філософської науки методика бере вчення про діалектику, теорію пізнання і логіку. “Екскурсійна методика, – писав він, – виходить з того, що екскурсія являє собою діалектичну єдність змісту, засобів, форм та специфічного методу впливу на аудиторію – екскурсійного метода” [Емельянов Б.В. Экскурсоведение. – М.: Советский спорт, 2000. – С.108]. Екскурсійна методика як прикладна