монументальної споруди.
З кінця XVI ст. Невицький замок опиняється у веремії воєнних зіткнень і чвар між членами роду Другетів і часто переходять із рук в руки. У ці феодально-родинні чвари були втягнуті і сусідні трансільванські князі, не раз втручалися й королівські війська. Так, у 1580-і рр. королівське військо після запеклих приступів здобуло Невицьку твердиню для того лише, щоб полонити нелояльного до короля магната Гашпара Другета (зумів втекти з обложеного замку) й замінити його вірнопідданим родичем – Д'єрдем II Другетом. Однак того було невдовзі отруєно, і під стіни замку привів своє військо Валентин Другет. Знаючи свавільну вдачу родича, господиня замку (вдова отруєного) з малими дітьми поспішила втекти в сусідню Польщу. Та панування В.Другета у Невицькому замку було недовгим. Інтриги й гроші зробили свою справу – з волі чільників впливового єзуїтського ордену, підкріпленою спеціальною буллою Папи Римського, у 1602 р. Невицьким і замком заволодів ревний католик Д'єрдь III Другет.
Новий господар замку в умовах гострої воєнно-політичної конфронтації між Трансільванією й монархією Габсбургів за поділ “угорського пирога”, посиленої не менш кривавою католицько-протестантською нетерпимістю, мусив вибирати між відданістю Папі і Габсбургам (які були далеко) або вассальною лояльністю до сусідніх трансільванських князів з роду Ракоці, які громадили війська у Мукачівському замку. Д.Другет залишився вірний присязі й невдовзі фатально поплатився за це.
У 1644 р. Невицький замок обступили і після недовгої облоги сплюндрували війська трансільванського князя Д'єрдя II Ракоці. Археологи віднайшли на його території величезні кам'яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Витримувати обстріли такої артилерії могли лише нові замки бастіонного типу. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася місцевим населенням нечистим місцем, де витає дух-упир Поганої Діви. У наші дні Невицький замок знаходиться в надзвичайно атракційному напівзруйнованому стані, однак з середини 1990-х років тут активно ведуться реконструкційні роботи археологів. Існує проект реставрації цього мальовничого замку (збудованого у класичному італійському стилі) й перетворення його на міжнародний туристичний готельно-розважальний комплекс.
Планується відтворити автентичний середньовічний замковий інтер'єр, обладнати у рицарському стилі ресторан зі старожитньою кухнею і вишуканими закарпатськими винними підвалами, відкрити музейну експозицію, манеж, кузню-зброярню та інші ремісничі майстерні, в яких сувеніри виготовлялися б на замовлення туристів прямо у них на очах. У основний готель замково-розважального комплексу для відвідувачів середнього класу, згідно з проектом, планується перетворити суміжну туристичну базу “Верховина”, єврореконструкція якої потребує аж надто значних коштів. А навколишні гірські праліси з окремими промаркованими екостежками – це ідеальний природний полігон для історичних лицарських ігр і змагань з пейтнболу. (Окрема екостежка виводить навіть на закинутий гірський танкодром середини XX ст.).
Замок оточує ландшафтний парк Вагнера, що є самостійною ботанічною пам'яткою паркового мистецтва. За туристичною привабливістю й масовістю відвідування Невицький замок посідає друге місце серед замків Закарпаття (після замку Паланок, що в м. Мукачеві).
Раритетною пам'яткою замкового “намиста” Ужгородщини є залишки середньовічного замку XII – XVIII ст. у с. Середнє, що знаходиться на півдорозі з Ужгорода в Мукачеве. Тут збереглася масивна башта-донжон, збудована рицарями могутньогоордену тамплієрів (храмовників). Це найбільш рання пам'ятка романського стилю в Україні.
Середнянський замок досі криє у собі більше загадок, ніж реальних фактів з його історії. По перше, на відміну від усіх інших замків Закарпаття, він розташований не на горі чи край стратегічного торгового шляху, а на рівнині посеред густозаселеного краю квітучих виноградників. По друге, романський архітектурний стиль замку вказує на те, що з'явився він на закарпатській землі невдовзі після офіційного прийняття Угорщиною християнства. Однак що спонукало рицарів-храмовників забратися аж у таку глуху далечінь куди навіть чутки про бурхливі перипетії воєнно-політичного життя Європи доходили вряди-годи? Відповіді на це питання не існує – істормчні джерела “мовчать”. Ми припускаємо думку, що “огніздившись” на західному кордоні багатої Русі храмовники виокнували якусь таємну місію великого магістра. А можливо, на прохання угорського короля Іштвана й з благословення Римського Папи тамплієри утверджували нову віру у краї, де проживали її запеклі опоненти-єретики (схизматики-православні), які в релігійному відношенні тяжіли до Константинопольської патріархії й духовних центрів Галицької Русі.
Орден тамплієрів заснували в 1119-1120 рр. бургундські, рицарі, які створили братство для охорони шляхів, що вели в Єрусалим. Назву “тамплієри” орден отримав від місцезнаходження їхньої першої резиденції поряд з єрусалимським Tamplum Domini – Храмом Господнім.
У середньовіччі орден тамплієрів перетворився на наймогутніший воєнізований клан Західної Європи, що мав незліченні багатства і величезні земельні володіння. Скажімо, в одній лише Франції в XIII ст. його доходи в калька разів перевищували доходи королівської скарбниці. Великі магістри ордену виступали впливовою силою міжнародної політики в Європі, союзу з ними шукали монархи найбільших європейських країн.
Європейські правителі і феодали настільки побоювалися храмовників, що в 1312 році з ініціативи французького імператора Філіпа Красивого об'єднаними зусиллями виступили зі своїми арміями проти тамплієрів, захопили їх неприступні замки, розграбували багатства ордену, а більшість його членів вирізали (тамплієри живими не здавалися). Юридичною підставою для цього стала постанова Святійшої інквизиції від 13 жовтня 1307 р., в якій великого магістра Жака де Моле і всю лігу ордену звинувачено в єресі, а на все майно та володіння ордену накладено арешт й конфіскацію на користь держави і католицької Церкви. Суд інквизиції присудив ув'язнених лідерів ордену до спалення. Після цього орден розпався.
На початку XIV ст. Середнянський замок, очевидно, стає останнім оплотом тамплієрів Угорщини,