Та врешті-решт угорсько-італійська армія Карла-Роберта придушила виступ феодалів і близько 1321 р., поряд с іншими замками Закарпаття, здобула й Середнянський замок тамплієрів. Про подальшу долю закарпатських тамплієрів, цькованих усім католицьким світом, нічого не відомо. Нам лишається лише припускати, що частина з них перебралася за Карпати, попросилася на службу до останнього князя Галицько Русі й осіла на землях Західного Поділля (опосередкованим свідченням чого є виявлені у рові Новоселицького замку Львівщини жертовні камені тамплієрів із загадковими рунами, які нині зберігаються в дворі Золочівського замку).

За віддану службу угорський король Карл-Роберт (1301-1343 рр.) з неаполітанської династії Анжуйських подарував Середнянський замок (як і сусідні Ужгородський та Невицький) своєму вірному соратнику італійському графу Філіппу Другету. Другет розбудував замок, зміцнивши його периметр зовнішньою кам'яною стіною.

На ціле століття замок стає предметом збройних зіткнень між могутніми феодальними кланами Другетів та Палочі. Врешті-решт Палочі таки закріплюють за собою цю твердиню. Але володіли ним недовго. У 1526 р. в битві під Магочі угорські війська зазнали нищівного розгрому армією османського султана. У тій битві загинув “цвіт” угорського дворянства (у т.ч. й останній з роду Палочі), і країна залишилася без чільників. За поділ угорського спадку розпочинається багаторічна боротьба між трансільванськими князями та австрійськими монархами Габсбургами.

Середнянський замок переходить у володіння роду Добо. Цей рід прославив капітан Іштван Добо, який під час однієї з австро-турецьких воєн в 1552 р. очолив героїчну оборону Егера, за стінами якого гарнізон звитяжців (1935 вояків) витримали облогу 120-тисячної турецької армії протягом 38 днів і цим, по суті, врятував всю Західну Європу. Із капітаном Добо та його синами пов'язаний найбільший розквіт Середнянського замку й квітучої долини, яку він охороняв. Тоді середнянські вина експортувалися не лише в дворянські помістя Австро-Угорської імперії, а й у Річ Посполиту, німецькі князівства, Московію, а селище Середнє стало найвелелюднішим поселенням Закарпаття.

Занепав Середнянський замок після буремних подій Визвольної війни угорського народу у 1703-1711 рр., адже стоїть якраз посеред (напівдорозі) володінь ворогуючих володарів Мукачівського й Ужгородського замків. Тоді його брали приступами і повсталі українські селяни, і румунські куруци барона Імре Текелі, і війська князя Ракоці, і польова австрійська армія.

Середнянський замок – це донжон, периметр якого складає 18,6 х 16,5 м. Первісно замок мав три яруси до висоти 20 м і завершувався, ймовірно, шпилястою сторожовою вежою. Наріжні кути донжону для більшої міцності викладені важкими тесаними кам'яними блоками-квадрами, товщина стін сягає 2,6 м. Тогочасні стінобитні машини були безсилими супроти такого кам'яного романського кастелу.

Вхід у замок-донжон був розміщений на рівні другого ярусу посеред східної стіни. Щоб потрапити всередину твердині подорожній мав переконати ворітню сторожу опустити на землю навісні сходні. У випадку небезпеки ці сходні піднімалисяна ланцюгах й наглухо забарикадовували іззовні єдиний вхід у донжон. (При потребі, їх взагалі можна було втягнути всередину чи облити маслом й за 5 хв. просто спалити, аби нападники мусили дертися до входу на драбинах).

Перший поверх замку поділявся на два приміщення й використовувався як склади зброї і продовольства та темниця-катівня. У підлозі “східного” приміщення було видовбано колодязь для автономного водопостачання гарнізону на випадок облоги.

Другий поверх складався з трьох житлових зал. З центральної (бенкетної) зали кручені гвинтові сходи, тесані з білого каменю, спускалися на перший поверх та вели на третій ярус. Стіни цього ярусу нині збереглися лише частково.

У донжоні мешкали благородні чільники тамплієрів. Просте вояцтво й прислуга жили на території замкового комплексу, огородженого зовнішнім захисним периметром: ровом та земляним валом з дерев'яними стінами й вежами.

Після переходу замку у власність італійського графа Другета, запрошені ним архітектори переобладнали твердиню шляхом будівництва кам'яної стіни з наріжними баштами по периметру замкового двору. Подальшу розбудову замку пов’язують із безстрашним лицарем Іштваном Добо – героєм турецької кампанії. Саме він руками кількох тисяч військовополонених турків перетворив Середнянський замок на осердя неприступного містечка.

У XVI ст. довкола цитаделі-донжону “виросли” дві лінії оборони. Зовнішній периметр утворював вал з частоколом-паланком. За ним проходило подвійне кільце валів і ровів, заповнених водою. Уздовж гребеня внутрішнього валу піднімалася кам’яна стіна товщиною 1 м. з чотирма кутовими баштами, що оточувала на відстані 17 м. від донжона замковий двір. До нашого часу ца фортифікації практично не збереглися. А донжон тамплієрів височіє на околиці історичного с. Середнє Ужгородського району.

Відродження найлегендарнішого й єдиного в Україні рицарського замку значних коштів не потребує, та здатне перетворити нинішню непоказну руїну донжону на справжню “перлину” й туристичну “мекку” замкового “намиста” Закарпаття. Вигоди його розташування на міжнародній туристичній автомагістралі між Ужгородським і Мукачівським замками виступають запорукою швидкої окупності затрат на реставрацію архітектурного комплексу.

Вважаємо за перспективне відвести другий ярус донжону під дегустаційний зал славнозвісних середнянських вин, оформлений у стилі рицарського бенкетного залу. А перший і третій поверхи цитаделі відвести під музей, експозиція якого знайомитиме європейського й українського туриста з історією й матеріальними пам'ятками найвпливовішого й найзагад-ковішого рицарського ордену хрестоносців-храмовників.

Необхідно також розчистити й впорядкувати двір замку, реконструювати фрагмент стін його зовнішнього оборонного периметру та архітектурно “вписати” у цей периметр стилізовані під