VІІ – VIII ст. на місці сучасного с. Вари (назва “вар” з угорською перекладається як фортеця), де зливаються бурхливі води річок Тиса і Боржава, стояв дерев'яний замок Боршо, в якому жили слов'яни-підлеглі болгарського князя Салана. У 903 р. після вторгнення кочівницької угорської орди хана Аспаруха ця фортеця після кровопролитної триденної облоги була зруйнована. Але невдовзі на місці дерев'яної фортеці угорськими королями і була збудована кам'яна прикордонна фортеця. Вона зазнала сильного плюндрування під час татаро-монгольської навали на Західну Європу у 1241-1243 рр., і остаточно була зрйнована у 1566 р. під час одного з завойовницьких турецьких рейдів на Закарпаття.
Сусідній Квасівський замок XII ст. у с.Квасово Берегівського району, що знаходиться на 15-метровому пагорбі над річкою Боржавою, практично не зберігся. Замок було зруйнувано у 1564 р. згідно з постановою угорського дворянського сейму через свавілля його власника. Втім, розташування замку посеред села з неабияким курортним потенціалом дає підстави надіятися на певні кроки з боку місцевої влади щодо часткової реконструкції цієї пам'ятки з метою монументального увічнення славного історичного минулого с. Квасово та надання об'єкту туристично-атракційних рис.
На Виноградівщині збереглися атракційні руїни двох могутніх середньовічних замків “Канків” (засн. у 1307 р.) і “Наляб” (засн. у 1315 р.). Заклав їх могутній угорський феодал Беке Боршо, якому відійшов цей край за підтримку нового угорського короля Карла-Роберта з неаполітанської династії Анжу.
Замок “Канків” ХІ – ХVІ ст. знаходиться на скелястому виступі Чорної Гори над містом Виноградів (до 1946 р. – Севлюш). Під кам'яною кладкою замку археологи виявили сліди слов'янського городища початку X століття, яке існувало тут до захоплення краю угорцями. Відбудовуючи підкарпатські фортеці після лихоліття монголо-татарського вторгнення угорський король Іштван V у 1262 р. надав Виноградову привілей самоврядного королівського міста. Відтак, відбудований кам'яний замок став надійним охоронцем Соляного шляху. У 1321 р. замок запекло оборонявся, однак був взятий і сплюндрований італійськими військами короля Карла-Роберта Анжу.
У 1399 р. угорський король Жігмунд І дарує фортецю барону П.Перені. Новий хазяїн передав фортецю під обитель францисканців, а біля підніжжя гори розбудував для себе розкішний палац.
Під час релігійних воєн у 1566 році загін королівських військ Австрійської імперії під командуванням генерала Теке-леші штурмом оволодів фортецею і зруйнував її. Востаннє францисканську обитель у 1717 р. взяла приступом й спустошила татарська орда хана Гірея. Після цих подій замок уже не відновлювали. Місцеве населення поступово розтаскало його на будівельне каміння.
Щоб врятувати пам'ятку від подальшого нищення, необхідно негайно провести консерваційно-реставраційні роботи, відновити францисканську каплицю XVI ст. та дві башти з фрагментами стін, обладнати для туристичного відвідування вхідну частину замкового підземного ходу. З огляду на туристичну привабливість м. Виноградова ці заходи швидко окупляться й “працюватимуть” на туристичний імідж міста.
Поряд із замком туристичною “візиткою” м. Виноградова є ренесансний феодальний палац баронів Перені XVI – XVIII ст.
Палац двоповерховий, фланкований двома кутовими баштами, має елементи барокового декору, на фронтоні зберігся геральдичний герб баронів Перені. Навколо палацу розбито парк-дендрарій. Сьогодні палац є справньою туристичною окрасою маста над р.Тисою.
Замок “Нялаб” XII – XVII ст. знаходиться на 40-метровому пагорбі біля с. Королево, де бурхлива р. Тиса спускається з гір на широкі простори Дунайської рівнини. З доби Хорватського союзу тут існувало слов'янське городище. Після монголо-татарського спустошення у 1242 р. король Іштван V наказав на місці старого дерев'яного укріплення збудувати королівський мисливський палац. А невдовзі, для зміцнення підкарпатського (руського) кордону Великої Угорщини у другій половині XIII ст. король Бейла IV закладає тут кам'яний замок. У 1321 р. феодальна твердиня впала під ударом армії нового угорського короля Карла-Роберта Анжу. Однак, саме запрошені з Італії архітектори при дворі угорського короля-неаполітанця невдовзі перебудували Королевський замок за західноєвропейськими канонами рицарської твердині з цитаделлю-донжоном.
У 1378 р. король Жигмонд підписав дарчу грамоту про передачу замку і домінії “Нялаб” у володіння волоському воєводі Драгу (родоначальник династії трансільванських графів Дракул). Однак, могутній і войовничий жупан Мармарощини не надто визнавав зверхність короля Угорщини, тож для протидії йому у 1405 р. замок було передано роду не менш войовничих баронів Перені. Після низки збройних зіткнень між військами Драга й Перені останній таки закріпився у краї й зміцнив замок. Описи тогочасної Королівської твердині залишив професор Краківського університету русинського походження П.Рутенус, який у 1510-і рр. був частим гостем барона І.Перені й готував тут до видання твори видатного хорватського поета-гуманіста Яна Паноніуса (1434-1472 рр.).
Після антигабсбургської змови, в якій брав участь рід Перені, за наказом імператора Леопольда І у 1672 р. замок було зруйновано. Щодо назви замку, легенда пов'язує її з прізвіськом одного з найлютіших володарів твердині – Нялябом – феодалом-розбійником, який не надто зважав на свого далекого сюзерена й порядкував у краї, неначе справжній король.
Атракційні руїни Королевського замку варті того, щоб вкласти кошти в реконструкцію принаймні двох могутніх замкових башт, товщина стін яких сягає 2 м. З 1530 р. посеред замкового двору збереглася церква-усипальниця.
У Хустському районі Закарпаття увагу туристів незмінно привертають до себе величні руїни Хустського замку.
Хустський замок розташований на крутосхилій заповідній 170-тиметровій Замковій горі при впадінні р. Ріки у бурхливу р. Тису. Люди оселилися тут ще з доісторичних часів. З VII ст. на горі постало укріплене городище білих хорватів. Після включення Закарпаття до складу Київської Русі дерев'яну фортецю ще більше розбудували. Адже її гарнізон