У 1709 р. угорські феодали на Сеймі проголосили транісільванського князя Ференца II Ракоці королем Угорщини і розпочали широкомасштабну війну за визволення держави від Габсбургів. Хустський замок у 1711 р. одним з останніх, після значних руйнувань польовою артилерією, капітулював перед імператорською армією.

Останнього удару по твердині завдала сама природа. З липня 1766 р. блискавка попала в порохові склади – потужна вибухова хвиля розтрощила будівлі й стіни замку “на клапті”. Цілковиту фортифікаційну непридатність того, що залишилося від замку, у 1773 р. підтвердила спеціальна військова місія на чолі з крон-принцем (майбутнім австрійським імператором) Йосифом II. І в 1788 р. влада дала місцевій громаді дозвіл розбирати замок на будівельне каміння. Два століття людської скнарності довершили руйнацію величної споруди, тож нині туристи мають змогу оглядати лише окремі фрагменти колись непереможної твердині.

Поряд з руїнами Хустського замку височіє Червона скеля, яка під час сходу й заходу сонця неначе спливає людською кров’ю. Мешканці долини зберегли легенду, що пояснює барву цієї скелі. На ній воєвода Хуст, який дивом врятувався під час Батиєвої навали, однак втратив під час татарського погрому майже всю сім'ю, через багато років стратив, зопалу не признавши, свого єдиного сина, який вирвався з полону і в татарському вбранні пробирався в отчу твердиню. Лише після страти донька вказала воєводі на родиму пляму на плечі юнака, і старий Хуст з розпуки тут таки вгородив меч собі в груди. Відтоді кров батька і сина в'їлася в камінь і змінила колір скелі.Відбудова Хустського замку – справа непроста, однак почесна для нащадків тих краян, прадідів яких він століттями обороняв від ворожих вторгнень. Зараз варто вести мову, найперше, про розчищення, археологічне дообстеження й консерваційно-туристичне упорядкування території замку. Заради пожвавлення туристичного інтересу до цієї видатної пам'ятки адміністрації м. Хуст доцільно подбати, принаймні, про відбудову двох башт замку, парапети яких є чудовими оглядовими майданчиками, звідки відкривається неозора панорама низинного Потисся й лісистих хребтів Вулканічних Карпат. Пожвавленню масової туристичної відвідуваності замку сприятиме також будівництво фунікулеру на вершину крутосхилої важкодоступної Замкової гори. Відтак, Хустський замок зможе стати справжнім “золотим дном” для бюджету цього прикордонного містечка.

3.4. Найбільша кількість замків нашої держави збереглася на теренах Передкарпаття й Західного Поділля – історичного рубежу багатовікової оборони українців і поляків Речі Посполитої від татарсько-турецької експансії.

У “замковому намисті” України Передкарпаття репрезентоване кількома оборонними твердинями на чолі з величною Хотинською фортецею. Галицький замок (XIV – XVII ст.) – історичне осердя сучасного міста Галича – збудований у 1367 р. боярином Дмитром Дедьком – воєводою князя Любарта Гедиміновича на місці укріплень старого руського форту на високій кручі над розлогою лукою Дністра. У давньоруську добу цей форт охороняв пристань й заміське торжище літописного Галича – столиці Галицько-Волинської Русі (його городище знаходиться на території сучасних сіл Крилос і Шевченкове).

На початках своєї історії тоді ще дерев'яний замок зазнав двох облог польських королівських військ у ході багаторічної боротьби за галицьку спадщину між королями Польщі та великими князями Литовсько-Руської держави. У 1367 р. Галич отримав магдебурзьке право і став королівським містом. До розбудови міського замку в цей час (1370-і рр.) активно долучився князь Владислав Опольський.

Згодом, лише за період 1590-1633 рр. на місто й замок було здійснено 29 татарських нападів. У 1621 р. татарам вдалося спалити місто й зруйновали замок

У 1627 р. за проектом італійського інженера Ф.Корассіні Галицький замок було відновлено й перебудовано з дерев'яного на кам'яний. Але вже в 1676 р. татарсько-турецька армада Ібрагім-паші, виступивши з Кам'янця-Подільського, знову сплюндрувала цю твердиню. Та з огляду на його стратегічне значення, замок знову й знову відроджувався з руїн.

У 1796 р., згідно з розпорядженням австрійської влади, замок розібрали майже вщент. Відбудова його розпочалася лише у 1990-і рр. Нині зі стін Галицького замку відкривається незабутня панорама дністровської долини з неозорими стрічками ланів Опілля та пралісами Підкарпаття.

Після завершення реставраційної відбудови та відтворення інтер'єрів Галицький замок, без перебільшення, стане найвишуканішою пам'яткою середньовічної оборонної архітектури Івано-Франківської області. Тут планується розмістити Музей історії Галича.

Пнівський замок ХVІ – ХVІІ ст. височить на пагорбі над р. Бистрицею-Надвірнянською у с. Пневі Івано-Франківської області поряд з м. Надвірною. (Власне, сучасне м. Надвірна виникло як підзамкове поселення (підзамче) дворових людей, які служили “на дворі” замку). Належав Пнівський замок магнатам румунського походження Куропатвам, які перебували на військовій службі у польських королів. Перша документальна згадка про нього датована досить пізнім часом – 1482 р., хоча постав він на століття раніше.

До побудови Станіславської фортеці це була найміцніша твердиня Підкарпаття. Замок замикав собою вхід у гори на шляху до Угорщини. У XVI – XVII ст. він витримав численні облоги татар і турків, у 1589 р. був здобутий татарами, у 1621 р. – опришками Гриня Кардаша й Степана Буклашка, у 1648 р. (під час Визвольної війни українського народу) – 15-тисячним повстанським військом Семена Височана (яке рухалося на Львів для