Але невдовзі у 1668 р. Пнівський замок Куропатвами заново був зміцнений і в 1676 р. зумів витримати нищівну облогу турецької армії Ібрагім-паші, оснащеної наймодернішою важкою артилерією. (Чотирма роками раніше у 1672 р. ця армада здобула найнеприступнішу в Україні Кам'янець-Подільську твердиню, а під час походу 1676 р. сплюндрували всі (за винятком Пнівського) твердині Передкарпаття, цебто 13 замків, включаючи Галицький і укріплений Скит Манявський).

Після смерті у 1745 р. останнього представника роду Куропатвів замок і навколишні маєтки переходять до Сенявських. А останніми володарями Пнівської твердині були галицькі графи Цетнери. Наприкінці XVIII ст. замок перейшов у державну власність Австрійської імперії і невдовзі був розібраний на будівельне каміння місцевими підприємцями і лихварями. Пнівський замок представляє собою неправильний п'ятикутник з шістьма наріжними оборонними баштами різної конфігурації, кожна з яких має три яруси стрільниць. До наших днів збереглися атракційні двоярусні стіни товщиною 1,5 2,0 м. У нижньому ярусі мурів тягнуться округлі бійниці для гармат, уздовж верхнього – стрільниці для ручної вогнепальної зброї. Оборонний рів, через який колись перекидався підвісний міст, нині майже знівельовано. На території замку археологами виявлено численні підвальні приміщення та підземні ходи, нині повністю засипані.

Повна відбудова замку не складає особливих технічних труднощів – реалізація цього проекту перетворить Пнівський замок на комерційно високоприбутковий об'єкт масового екскурсійно-туристичного притягання рекреантів, які перебувають на відпочинку у Карпатах чи курортах Трускавці й Моршині.

На захід від Хотинської фортеці понад р,Дністром у Городенківському районі Івано-Франківської області розташовані ще два оборонні замки – Черенелицькій і Раковецький.

Чернелицький замок XVII ст. бастіонного типу був зведений для оборони неспокійного східного кордону Галичини від рейдів турецьких військ, розквартированих у Хотині. Це був найбільш східний фортпост Речі Посполитої на правому березі Дністра. Вперше замок був зруйнований козацьким загоном під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Але в 1659 р. відбудований Міхалом Єжи Чарторийським (1621-1692 рр.) – воєводою брацлавським. Твердиня відігравала стратегічну роль під час польсько-турецької війни в 1685-1691 рр. У ній двічі зупинявся на ночівлю польський король Ян III Собєський під час турецьких кампаній. Замок двічі здобували турки (у 1672 та 1676 рр.), але твердиню щораз відбудовували. Після того, як у 1817 р. замок залишив його останній власник, укріпленя стало пусткою.

Чернелицький замок займає територію 2,5 га. Він квадратний у плані, оточений мурами та земляними насипами й зараз зусебіч оточений старим яблуневим садом. Чотири бастіони зміцнювали наріжжя, мури куртин були 2 м. завтовшки та 6 м. заввишки. До західної куртини був прибудований палац з одноповерховою, з пілястрами квадратною вежею, покритою дахом, в якій є аркова в'їзна брама. Зовні вона багато декорована бароковою різьбою, вирізьбленим з каменю гербом Чарторийських – обрисами вершника зі зброєю. Внутрішній фасад вежі теж оздоблює герб з літерами Е.З.Х.С.V.V.В., що означають: Єфросинія Станіславіцька, княгиня Чарторийська, воєводиха Брацлавська (друга дружина князя Міхала Чарторийського).

Народний переказ розповідає, що подільська красуня Єфросинія не любила старого польського князя. Нелюб надовго зникав з замку у далекі походи. А дружина щедро роздаровувала князівські скарби на будівництво церков і монастирів, мордувалася самотністю й почувалася як покинута всіма пташка у клітці. І за відсутності князя-воєводи Єфросинія покохала іншого – молодого козака, з яким часто кінно прогулювалася понад Дністром. Й от, коли князь повертався з далекого віденського походу і мав довідатися про зраду, Єфросинія Гмнія з розпуки кинулася з найвищої вежі долу. М.Чарторийський наказав замурувати тіло жінки в стіну замку, а її ініціали викарбувати над головною брамою.

Від князівського палацу під замком до Домініканського костьолу у смт. Чернелиці пролягав підземний хід (нині завалений), на випадок затяжної облоги й евакуації існували й допоміжні підземні лабіринти, що виводили до Дністра.

Раковецький замок лежить за 10 км. на захід від Черне-лицького на крутій луці каньйону Дністра серед лісових масивів. Архітектурні прийоми, використані при будівництві цієї твердині (аналогічні замковій вежі м.Болеславця (Польща) XIV ст.), дають підставу археологам датувати споруду середньовіччям – XIV -–початком XV ст. Вирішальним при виборі території під забудову стало джерело зі смачною водою, яке вирішувало проблему водопостачання твердині (це джерело досі б'є у північній частині замкового двору). У 1660 р. Домінік Войцех Бієневський розбудував це укріплення (звів в'їзду браму, палац, добудував стіни), про що згадано в одному з документів галицького сеймику.

З замкової башти 1658 р. відкривається велична панорама річки, що широкою підковою охоплює село з околицями й майже змикається під замком.

Замок багатокутний у плані розмірами 40x60 м. Ззовні його оточує рів. Збереглися залишки палацу і в'їздної башти з напівокруглими склепіннями брами, фрагмент північної замкової стіни завтовшки 1,6-2,1 м. з двома рядами стрільниць (стіни мали 9 м. заввишки, на верхній бойовий ярус вела дерев’яна галерея) та монументальна шестикутна семиярусна башта висотою 20 м. й глибокі підвали-склади обіч неї.

Наприкінці XVII ст. поряд з Раковецьким замком була переправа через Дністер, у замку постійно зберігалися запаси провіанту й амуніції. Саме тому цей важливий воєнно-стратегічний об'єкт ставав місцем військових сутичок й використовувався королем Яном III Собєським як опорна база у війнах з турками в 1685-1691 рр.

Історія Раковецького замку ряхтить батальними подіями. У 1657 р. ще недобудований замок витримав облогу козацьких військ, які йши на відсіч князеві Ракоці. У 1667 р. фортецю безуспішно намагалися здобути татари. Але у 1672 та 1676 рр.