Хотинщина – це один з найдавніше заселених й найлегендарніших історичних країв України. Її терени “пам'ятають” сотні кривавих битв і запеклих облог, багатьох видатних діячів України, Центральної і Південної Європи. Цю землю топтали армії, очолювані каганами Аварського каганату, яськими, печенізькими, половецькими і татарськими ханами, господарями Молдовського князівства, боярами Румунії, султанами і пашами Турецької імперії, королями й магнатами Польщі, полководцями найбільших європейських імперій Романових і Габсбургів.

Але справіку Хотинщина з м.Хотином були оборонним форпостом на обводах ранніх державних утворень українців – Дулібського союзу племен, Київської Русі, Галицького князівства, Галицько-Волинської держави і Подільського і нязівства Коріатовичів.

Археологічними дослідженнями встановлено, що на території сучасного м. Хотин вже у VII ст. існувало слов'янське укріплення. На стрімкому неприступному правому березі Дністра слов'яни побудували дерев'яну фортецю, яка з часом обросла довкола поселенням.

Виникнення ранньосередньовічного міста Хотина (яке в 2002 році відзначило своє 1000-ліття) пов'язують з включенням території між Карпатами і Дністром до складу Київського князівства наприкінці X ст. (приблизно в 993-1001 рр.), коли великий київський князь Володимир остаточно підкорив літописні племінні княжіння східних хорватів і тиверців. Одним із центрів князівської влади став Хотинський замок, споруджений на рубежі X – XI ст. на скелястому мисі заввишки 20 м, розташованому між каньйоном Дністра і вузьким дугоподібним каньйоном струмка, який огинав цей мис із західного і північного боків. Будучи адміністративним центром, замок контролював також єдину дорогу, що виходила з віковічних лісів берегом струмка до переправи на Дністрі саме біля підніжжя скелі, на якій височіла твердиня.

Згідно з традиціями давньоруського оборонного зодчества, перші укріплення були дерев'яно-земляними. їх основу становили земляний вал, зміцнений зрубними конструкціями, та заборола.

З кінця XI ст. Хотин входив до складу Теребовельського, із 1140-х років – Галицького, з 1199 р. – Галицько-Волинського князівств. В середині XIII ст. князь Данило Галицький і його син Лев Данилович організували спорудження кам'яних замків, мури яких могли витримувати удари стінобитної і ка-менеметальної техніки, що була на озброєнні монголо-татар. Очевидно, тоді ж перебудували і Хотинський замок. На місці дерев'яно-земляних укріплень був збудований кам'яний мур заввишки 7,5 м. Він оточував майданчик у північній частині нинішньої цитаделі (приблизно третину її площі). Тут археологи виявили уламки плінфи та штукатурки з фресковим розписом і кириличними літерами, характерними для XIII ст. Ці рештки вказують на те, що одночасно з муром спорудили цегляио-кам'яну церкву. З напільного боку в скелі було видовбано рів трикутної форми завширшки 6 м.

В XI – першій половині XIII ст. замок відігравав роль одного з важливих форпостів Галицько-Волинського князівства в Середньому Подністров'ї.

У 1340-х рр. Хотин потрапив до складу Угорського королівства, а в 1359 р. – Молдавського князівства. Його правителі приділяли увагу Хотинському замку, який був значно зміцнений у другій половині XIV ст. і розширений у другій половині XV ст.

Влітку 1476 р. Хотинська фортеця зазнала першого нападу турецького війська. Залога твердині витримала осаду, і турки були змушені відступити ні з чим.

У 1563 р. у стіни Хотинської твердині урочисто в'їхав легендарний Дмитро Вишневецький (Байда) на чолі козацького війська. Він вів тут переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Однак через зраду молдавських бояр козацьке військо потрапило в пастку й було розгромлене, а сам Дмитро Вишневецький опинився в турецькому полоні. Князь відмовився схилятися перед султаном і приймати мусульманство та був страчений на гаках Констан-тинопольскої фортеці. Кілька діб козацький ватаг висів на гаках, спливаючи кров'ю й привселюдно проклинаючи завойовників-чужовірців, його страждання й геройська смерть увійшли в український народний епос і послужили взірцем для наслідування для нових поколінь козаків-запорожців.

Нині Хотинська фортеця XIII – XVIII ст. – один з наймонолітніших й найгарніших замків України, що за своєю міццю й архітектурними особливостями стоїть у одному ряду з кращими середньовічними замками-фортецями Туреччини, Угорщини, Іспанії, Франції, Англії і Шотландії.

Фортеця має 40-метрові стіни товщиною до 3 м. Ззовні вони прикрашені орнаментом з червоної цегли. Символіка цього орнаменту досі залишається загадкою для вчених. Єдиним в'їздом до фортеці слугує дерев'яний міст.

Всередині фортеці знаходяться більший “двір Воїнів” і менший “Княжий двір”, на фундаменті давніших княжих палат XIII ст. стоїть Комендантський палац, вибудуваний у 2-й пол. XV ст.

Його стіни прикрашені орнаментом: шахівниця червоної цегли і а білокам'яних блоків. Портали та різьблене оздоблення вікон виконані в готичному стилі. Свого часу у цьому палаці мешкав турецький паша, окреме крило було відведене під його гарем. Всередені інтер'єри зал й опочивалень були обставлні у східному стилі, серед зелені “висячих” садів плюскотіли плавальний і ілсейн й фонтанчики. Під палацом знаходяться два просторі підземелля, де колись зберігалися зброя та харчі.

Посеред більшого двору у скельній товщі пробито глибокий колодязь (діаметр – 2,5 м., глибина – 65 м.), з якого здійснювалося водопостачання гарнізону твердині. А загалом внутрішні двори фортеці припідняно на 15 м. по відношенню до денної поверхні поза її стінами.

Фортеця має п'ять башт заввишки до 60 м: надбрамна, комендантська, північна, східна та південно-західна. Найбільшою з башт є північна, що складається з трьох ярусів бійниць для важкої артилерії та прямокутний