Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. В центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їздній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після праці археологів туристам видкрили доступ у підземну частину собору Іоанна Богослова, де збереглися фрески з зображеннями святих, мозаїка з геометричними та образними візерунками, давні написи.

Неподалік замку Любарта знаходиться башта князів Чарторийських – залишок Низького замку Луцька (знаходився на місці католицького собору Святих Апостолів Петра й Павла, вибудованого у 1616-1640 рр. за проектом італійського архітектора Джакомо Бріані).

Олицький замок-палац постав на місці дерев'яних давньоруських укріплень Олики, перша згадка про яку є ще в Іпатіївському літописі. У XII – XIII ст. тут існував торговий посад і річкова пристань сусіднього граду Чемерин. Град занепав після монголо-татарської навали 1241 р., однак життя в посаді продовжувало жевріти. У 1460 р. староста луцький П.Білий спорудив в Олиці костьол Святих Апостолів Петра й Павла – найдавніший католицький храм на теренах сучасної Волинської області (нині стоїть на території старого цвинтаря).

Розквіт Олицького замку пов'язаний з династією Радзивілів, які починаючи з Яна Радзивіла Чорного (з 1547 р.) мали спадковий титул “князь на Олиці й Несвіжу” і володіли цим маєтком аж до Другої Світової війни (1939 р.). Магдебурзьке право місто отримало у 1564 р. Замок неодноразово брали приступом селянські ополчення Северина Наливайка й козацькі полки Богдана Хмельницького, російські раті й шведське військо Карла XII (1702 р.).

З 1812 по 1837 рр. у палаці діяв військовий госпіталь. І донині тут функціонує Волинська психіатрична лікарня. В наші дні доречно піднимати питання про передачу об'єкту у приватну имасність й переобладнання під готельний і музейно-туристичний комплекс.

Замковий комплекс площею 2,7 га прямокутний у плані, оточений ровами й бастіонами, збереглися руїни двох з них. Над головним в'їздом домінує двоярусна вежа-дзвіниця. Замковий двір по периметру забудовано палацовими корпусами. Три з них двоповерхові, а головний (південно-східний) має три поверхи. Через рів до інших воріт замку перекинуто арочний міст. Поруч із замком височіє величний бароковий Троїцький костьол з підземною криптою-усипальницею роду Радзивілів, збудований за проектом італійських архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. При його проектуванні за основу було взято костьол Іль Джезу в Римі. Територію костьолу оточував прямокутник стін з бійницями та кутовими баштами. Це укріплення розібране в 1960-і рр., збереглася лише одна (північно-східна) башта й фрагмент прилягаючої до неї стіни.

А з колишніх міських укріплень в Олиці залишилася потужна днохярусна Луцька брама з бійницями та ренесансним аттиком.

Надзвичайно багату фортифікаційну спадщину має невелика Рівненська область – східний фортпост історичної Волині. Тут з періоду середньовіччя зберглися такі пам'ятки оборонного зодчества як замки князів Острозьких у м. Острог (XIV – XVI ст.) і м. Дубно (1550 р.), замок-моноліт князів Чарторийських (сер. XV ст.) у м. Клевань; руїни замків у с. Новомалин (XIV – XV ст.), с. Корець (замок князів Корецьких, XVII ст. та оборонний Свято-Троїцький монастир), с. Тайкури (замок династії Вишневецьких, XV – XVII ст.), с. Губків (XV – XVII ст.), с. Степань (XV – XVI ст.), а також палац XVІ – XVII ст. у м. Дубно, палац Стецьких (1789 р.) у с. Великі Межирічі та Троїцький монастир-фортеця (XV – XVI ст.) і брама міських мурів (XVI ст.) у с. Межиріч Острозького району.

Острозький замок – це краща фортифікаційна споруд краю, справжня туристична “перлина” Рівненщини. Літопиасний град Острог постав на р.Горині, що нині розмежовує Рівненську й Хмельницьку області, а в давньоруську добу служила головною об'єднуючою транспортною артерією багатої Болохівської землі. Перша документальна згадка про Острог у “Повісті врем'яних літ” датована 1100 р. Того року Острог(з сусідніми Бужеськом, Дубеном і Чорторийськом) був переданий для князювання колишньому володимиро-волинському князеві Давиду Ігоревичу.

Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі, близько 1000 рр. за велінням князя в Острозі заклали дерев'яну фортецю. Вона була сплюндрована татарською навалою у 1241 р. Та вже в першій половині наступного століття перший історично відомий князь з династії Острозьких – Данило (помер близько 1386 р.) – відновлює на Замковіій горі (висота 20 м) зруйновані фортифікації, обводить іх валом та ровом, заповненим водою р. Грабарки.

Перша документальна згадка про Острозький замок датована 1386 р. Нащадками князя Данила замок неодноразово перебудовувався й відігравав роль головної резиденції князів Острозьких у XIV – XVI ст.

Найбільше до розбудови замку за кращими західноєвропейськими канонами долучився син Данила – Федір Острозький – славетний лицар України, який брав участь з власним полком у епохальній Грюнвальдській битві 1410 р. та неодноразово ходив у походи з чеським вождем Яном Гусом проти агресивних рицарів Тевтонського ордену. (На схилі віку він постригся у ченці Києво-Печерського монастиря і в 1411 р. похований у Лаврі). Наступник – Василь Федорович Острозький (Василь Красний) розбудував мережу кам'яних замків роду Острозьких у Дубно й усіх інших значних містах Волині – князівських володінь династії.

Найбільший же розквіт Острозького замку, а також усієї Волині і Київщини припадає на період правління Костянтина Івановича Острозького (1460 – 1530 рр.).

Після переломної події Лівонської війни – перемоги у битві під Оршею армії царя Івана Грозного – Констянтин Острозький отримав за свої ратні подвиги титул Великого гетьмана Литовського й