Замок у с.Золотий Потік на півдні Тернопільської області збудований на початку XVII ст. Стефаном Потоцьким, іюєводою Брацлавським (бл. 1568-1631 рр.). І.Пустиннікова наводить твердження польських істориків про те, що С.Потоцький навколо замку заснував і саме місто Золотий Потік, а палац посеред замкового двору перетворив на одну зі своїх улюблених резиденцій, в якій полюбляв подовгу мешкати з дружиною Марією Могилянкою. Турки кілька раз плюндрували твердиню (найбільше – під час облоги 1676 р.), однак Потоцькі її відбудовували. З середини XVIII ст. замок переходить із рук у руки, останніми з 1875 по 1939 рр. (до приходу радянської влади) замком володіла родина Гнєвощів.

Кам'яний замок з тесаних блоків темно-червоного пісковику відносно добре зберігся (немає лише західної башти та в XIX ст. розібрані кілька ділянок замкових стін). У плані це майже ідеальний квадрат, забудований по периметру фортечними мурами товщиною близько 2 м. та трьома наріжними триярусними баштами з рядами бійниць для перехрестного обстрілу. У північно-східній куртині розміщена в'їздна брама зі збереженими елементами ренесансного декору. З внутрішнього боку брама прикрашена родовим гербом Потоцьких. Посередині замкового двору височить ренесансний двоповерховий палац Потоцьких. Довкола замку помітні сліди колишнього рову та земляних валів передової лінії оборони твердині.

Територія замку зараз використовується у господарсько-складських цілях. І замок, і палац вимагають проведення ґрунтовних консерваційних робіт. Пожвавлення туристичного інтересу до Золотопотоцького замку стане можливим за умови організації в палаці молодіжної турбази і сільського краєзнавчого музею та об'єднанні зусиль щодо охорони й популяризації пам'ятки з боку місцевої влади і представників одного з клубів національній Федерації історичного фехтування і реконструкції.

Збруцька оборонна лінія Речі Посполитої нараховує декілька замків, вкритих бойовою славою, на крутих берегах р. Збруч у таких поселеннях: Сатанів і Гусятин (на лівому -Хмельницькому боці), Сидорів, Скала-Подільська, Кудринці й Окопи (на правому – тернопільському березі).

Сидорівський замок XVII ст. височіє на стрімкому мисі, що з трьох боків омивається притокою р. Збруч у Гусятинському районі. Історичні відомості про нього доволі скупі. Укріплення лежало обіч сумнозвісного Волоського шляху татарських орд, тож неодноразово витримувало їх облоги (1502, 1503, 1507, 1511, 1513, 1516 рр. і ін.). Найбільших же руйнувань твердиня зазнала у 1672 та 1694 рр. від артилерії турецьких армій.

Стан збереженості Сидорівського замку оцінюємо як відносно добрий. Вціліло оборонне “ядро” твердині – її північно-західна частина з двома високими стінами, з'єднаними під гострим кутом (особливості рельєфу мису) та опуклими баштами. Стіни мають три яруси складних 2-3-канальних бійниць для ведення перехресного обстрілу. У дворі замку до оборонних стін прилягають каземати, житлові та господарські будівлі.

Варто відбудувати найдовшу південно-східну стіну і три її башти та провести реставрацію існуючих укріплень – і в с. Сидорові постане цілісний замковий ансамбль, унікальний серед фортифікацій Поділля з огляду на свій архітектурно-планувальний характер (гострокутна крейсероподібна споруда).

Сидорівський замок стоїть біля НПП “Подільські Товтри” на півдорозі між Сатанівським замком і заповідними урочищами Медоборів та замком у Скалі-Подільській. Найдоречнішим видається передати цю атракційну твердину для упорядкування й охорони національній Федерації історичного фехтування і реконструкції.

Кудринецький замок стоїть на високій кручі (гора Стрілка) над р. Збручем всього за 22 км. від Кам'янця. Поблизу села збереглися залишки Троянового валу Антської держави (III – V ст.) й давньоруського городища X – XIII ст.

Кам'яний замок у Кудринцях побудовано з тесаних блоків пісковику у 1615 р. Належав він роду Гербуртів. Твердиня контролювала ділянку сумнозвісного татарського Волоського шляху, яким професійні загони людоловів шастали рейдами у Галичину мало не щороку. У 1648 р. замок здобули місцеві селяни й козаки Максима Кривоноса. Турки плюндрували укріплення у 1672 та 1694 рр. На початку XVIII ст. нові господарі Гуменецькі відбудували замок й оселилися в ньому. І лише з середини XIX ст. твердиня залишилася без власника, й беручкі місцеві селяни почали хутенько розбирати її на будівельні матеріали.

Кудринецький замок зберігся порівняно добре й має доволі атракційний вигляд. У плані це неправильний чотирикутник розмірами 25 на 70 м. Височіють три монументального типу наріжні башти з трьома ярусами бійниць, пристосованих для ведення перехресного й флангового вогню, та три з чотирьох замкових стін (південна, західна і північна товщиною 1,5 м.). Найбільш неприступною є східна стіна, захищена обривистим схилом гори та Збручем у її підніжжі. З Південної п'ятигранної башти у долину Збруча прокладено склепінчатий підземний хід, пізніше закладений камінням. Неглибока запашна біля іншої шестигранної башти вказує на місце, де колись і була криниця. Гірше за інші збереглася в'їздна або надбрамна башта, однак і її реконструкція не складає труднощів.

З замкових башт відкривається мальовничий краєвид розлогих пшеничних ланів горбистого Поділля і каньйоно-подібної долини р.Збруча з урвищами й лісистими кручами, розчленованими глибокими яругами.

Стан збереженості архітектурного ансамблю пам'ятки та її сусідство з НПП “Подільські Товтри” і Кам'янцем-Подільським (22 км.) дає підстави для високої експертної оцінки комерційної перспективності проекту повної відбудови замку й організації на його території ресторанно-готельного й туристично-анімаційного комплексу. Кудринецький замок має всі передумови, щоб увійти в якості атракції й нічліжної бази у комерційний кількаденний кінно-туристичний маршрут замками Призбруччя від Сатанова, лісистих урочищ і слов'янських святилищ Медоборів до Окопів Святої Трійці, Кам'янця-Подільського й Хотина. Для прикладу, до легендарної подільської триярусної лабіринтової печери “Атлантида” із Кудринецького замку 40 хв. ходи понад р. Збручем.

Легендарний об'єкт масового польського культурно-туристичного паломництва лежить у крайньому південо-східному : іакутку