Пізніше, коли султан-завойовник Магомет IV включив Поділля до складу Османської імперії, турки за час свого перебування в Меджибожі (1672-1699 рр.) здійснили ряд реконструкцій новозахопленої твердині. Зокрема, до барбакану було добудовано східний бастіон, а на зовнішніх батареях амбразури замінено турами. Це ще більше посилило її обороноздатність.

З 1731 по 1831 рр. фортецею володіли князі Чарторийські. Після шлюбу у 1731 р. останньої представниці роду Сенявських Марії-Софії з Августом Чарторийським – найбагатшим магнатом Речі Посполитої). Вони перетворили його на розкішну замково-палацову князівську резиденцію у псевдо-готичноромантичному стилі, у стінах якої зібрали безліч високохудожніх творів мистецтва. Але за участь у польському повстанні все майно Чарторийських російським урядом було конфісковане, і в фортеці розмістили російський гарнізон. На польові оглядини військ (драгунські й гусарські паради) сюди неодноразово приїжджали російські імператори, для яких у палаці обладнали спеціальні покої.

Військові формування перебували у фортеці до 1920-х рр. Відтак, влада райцентру розмістила тут пожежну частину, склади, молочний завод. У 1959 р. комуністи дійшли навіть до того, що розібрали на будматеріали православну Успенську церкву XV ст. для мурування ферми й мощення дороги, а в 1962 р. – підірвали моноліт Домініканського костьолу 1600 р. Очевидно, ті прадавні беззахисні храми заважали їм будувати із Україні комунізм.

Лише після смерті комуністичного вождя Сталіна українські історики домоглися у 1965 р. припинити наругу над фортецею і розпочати в ній консерваційні роботи. Та лише пом'якшенням тоталітарного режиму (“перебудовою”) з 1985 р. на території Меджибізької фортеці розпочалися регулярні археологічні дослідження, а після падіння СРСР – дослідження й упорядкування єврейського некрополя міста.

До наших днів від первісної литовської фортеці XIV ст. після всіх пізніших перебудов збереглися лише дві башти (у т.ч. донжон) та найдовша західна оборонна стіна.

Фортеця Меджибожа навіть у напівзруйнованому стані досі вражає своїми могутніми неприступними кам'яними стінами. Товщина стін сягає 3,5 м., а висота 17 м. Вони мають три яруси складних бійниць для ведення гарматного й рушничного обстрілу, на другий і третій ярус вели дерев'яні бойові галереї. Зсередини до стін прилягають різноманітні господарські та житлові будівлі.

У плані фортеця має форму видовженого трикутника, що на сході впирається гострим кінцем у мис. Довжина фортеці – 1,40 м., ширина західної стіни – 85 м. З західного боку знаходиться в'їзд. Двір фортеці оточений кам'яними зубчастими стінами з трьома кутовими баштами.

Три башти фортеці розташовані відповідно до потреб оборони: північно-західна п'ятикутна Лицарська з рядами амбразур видається за лінію стіни біля в'їздної брами, восьмикутна і триповерхова башта височить на північному розі укріплення, південний бік, захищенний Бугом, має монолітну чотириповерхову кутову башту – Східний бастіон – величезних розмірів, своєрідної і складної конфігурації.

Східна башта-тура на горішньому ярусі завершується чотирьма напівкруглими вежами, що з'єднуються попарно з кожного боку. Вона стоїть на місці давньоруського замку-дитинця. З-під башти-донжону розходиться лабіринт склепінчастих підземних ходів (нині запущених), які сполучали її з передовим фортом Синявських на острові Раковець та іншими стратегічними об'єктами

А далеко винесена за лінію стін Лицарська башта мала призначення ще й спостережного пункту. З її високого оглядового майданчика було видно довколишні степи, варта на ній першою сповіщала про небезпеку. Мури усіх трьох башт майже чотириметрової товщини і мають артилерійські бійниці на всіх ярусах.

Посеред двору Меджибізької фортеці Рафаїлом Сенявським у 1586 р. було збудовано кам'яний однонефний гарнізонний костьол (згодом турецьким гарнізоном він використовувався як мечеть, російським – як православна полкова церква). Після усіх переобладнань містить елементи готичної, барокової й псевдоготиної архітектури, хоча в основі архітектури храму лежить ще романський стиль. Храм має бароковий фронтон і високий дах, що завершується вежею зі шпилем.

У східному куті фортеці до донжона Сенявських у середині XIV ст. прибудовували палац у стилі ренесансу, підмурками якому служили глибокі просторі склепінчаті підземелля, що теж мали бойове призначення. Палац прилягає до найнеприступнішого осердя замку – Східного бастіону – чотириповерхової башти з рядами багатоканальних (скерованих у різних напрямах) бійниць для ведення перехрестного обстрілу, розчленованих кам'яними фризами. Ззовні ренесансний князівський палац декоровано білокам'яною різьбою й високим аттіком.

Біля самого входу в фортецю впритул до західної стіни прибудований ще один палац кінця XVIII – початку XIX ст. з великими віконними прогалинами в стилі псевдоготики. Фасад палацу прикрашений барокковим фронтом. Імовірно, тут мешкали офіцери російського гарнізону.

Щороку у Меджибізькій фортеці у серпні проходить Міжнародний фестиваль “Стародавній Меджибіж”. У програму фестивалю входять: лицарські турніри і двобої, стрільби з луків та арбалетів, показові виступи творчих колективів, конкурс історичного костюму, конкурси для глядачів та фейерверк.

Рицарський фестиваль у Меджибожі – це масштабна туристична фестивально-анімаційна атракція, що за популярністю змагається з міжнародним фестивалем “Рицарський замок” у м.Судаку. Традиційними учасниками цього дійства є члени Хмельницкого військово-історичного клубу “Воїн”, рицарі з Кам'янця-Подільського та з київських клубів “Білий єдинорог”, “Білий загін”, “Орден рицарів Сантьяго” та “Арагон”. Програма фестивалю передбачає як показові театралізовані так і справжні спортивно-конкурсні герці й баталії (бугурд – командний бій 40-50 рицарів). Загалом, жюрі присуджує призові місця у таких номінаціях: “меч-меч”, “щит-меч”, “вільний вибір зброї”, “бугурд” та “турнір лучників”.

На території фортеці працює історико-краєзнавчий музей, завдяки подвижницькій праці М.Ягодзинського відкритий у 1971 р., незважаючи на цькування комуністичної влади. Однак, нині велична Меджибізька твердиня гостро потребує інвестора, який здійснив би повну її відбудову. Поява принадного комплексу історичної анімації, реставрація